Дошка 19

 

Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє, ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сє придєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста два. І розтрщєть єщє – і ста чтвъри. І сє Муж вопішєтє Бозієм о допомщє. І тиє ідяшуть на комонієх од Сварзє і тоіє Зміє оубють. Сє бо тє сила нѣсть людьва, нєбощє чрніа єсь, і сє бо Зміє соутє въръзі ідущі од полудєнє, сєбто Боспъру.

Зби ти, яква дядє нашіє ратієма одтрщашє. І сє хотяшуть грцє оточєтє зємє нашіу. І ту нє дахомь, якождє соутє нашіє а нє опоустєм істварє та – Зміє єсь погибєлє на ни. Імяхомь сєн пратє і жівоти полождєтє за зємє нашіу. І та тєгнє бо од ни до полянє і дрєговіцє, а русє стяжуть до морє і горє, до ступє полєднє, і сє русє соутє. І од Роусє токмо імяхомь допомощє, якожє Дажби внуцє соутє.

Моліхомь Патарє Дяіє, яко тоі ізвєдє огнь, іждєть Матирь-Сва Слава прінєсєть на кридлієх свє Праоцєм нашієм. І ту пієснєма поємь одлє къстрбиціє вєчєрнє, ієжди повієхомь старє слови Слвє нашєа о свєнтє Сєдьміцє рієки нашіє, іждєхомь гради оцє нашє імах біяшє. І тоу зємє опоустішія, до зємє інє ідьшя, ідєжє смє хомь о часи ти дєржєвє. І за дрєвлєсть імяхом Кълоунє нашіє, і гради, і сєли, і огніцє о зєміє оутворяшєтє. Сєбто оумиємо тєлєси і душіє наши, да імяхомь частє русє Кълунє, єждє сильна бяшєшєть і на врзє страху ізумєтє навєдє.

Сє убо од Кисєнь овни ходяє тамождє. І та зємє єсь о дєнь тоіє хиждєна од ни... Они жє творящуть іна, абистє ни од старєдавнєстє ни одсрящєтє. І то зрім і рєнку дєржашє на ви, абистє вієдєлі, яко зурєнь дєнь ідє і крвє хочєть. І ту пролієхомь на зєміє свє русу. Сє Руса-грда камєніє вопіщуть на ни. І сє хомь імами грєнстє і срятє до смртє. Потчє, синє мє, а оумрє за нє...

 

***

Се бо видів сон в Наві. І тут огневі облаце, ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія уб'ють. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору.

Забули¹ ті, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стяжуть до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть.

Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були. І ту землю упустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь², яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.

Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля єсь по днях тих хиждена [*украдена] од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавності (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Потечи [*піди]³, сину мій, і умри за неї…

_____

¹ Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті".

² Можна припустити, що це є згадуване на інших дощечках плем'я Русколунь (Русколань).

³ У Яценка – "піде", у Лозко – "почтіть".