Текст –це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. За способом репрезентації тексти бувають письмові, усні та друковані. Основним елементом тексту є дане (тема предмет і висловлювання) і нове (основний зміст висловлювання). Основними ознаками тексту є:
- зв’язність;
- цілісність;
- членованість;
- завершеність.
Розрізняють два основні види тексту – монологічний та діалогічний.
15.
16. Лексика сучасної української мови з погляду її походження
Словниковий склад української мови об’єднує дві генетично різнопланові групи лексичних одиниць: споконвічно українські слова, слова, запозичені з інших мов.
До споконвічно української лексики належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.): мати, брат, порося, осика, ніч, колесо, вісь, десять; праслов'янські слова, спільні для всіх або більшості слов'янських мов: чоловік, плітка, комар, жук, тісто, гріх, стид, кара, писати, кислий; і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов'янської людності, яка сформувала українську націю: громада, власність, пампушки, деруни, капелюх, віжки, молотарка, смородина, порічки, виховання, мрія, поступ, іспит.
Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.
Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.
Серед запозичень розрізняють:
- власне запозичення - слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився: бюро, журі, ательє, джентельмен, бухгалтер; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми;
- кальки - поморфемні переклади слів: півзахисник (полузащитник), літописець (chronographos), хмарочос (skyscraper);
- запозичення значень - українське слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник: наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичені з французької мови - droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри - ліворуч;
- словотвірні запозичення - використання іншомовних морфем: наприклад, грецьий елемент теле- "далеко" увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв'язок, телепередача та ін.;
- засвоєння - слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови: дріт, колір, папір - у них, як і в незапозичених, відбувається чергування приголосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т.д.; не відчуваємо іншомовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун;
- варваризми - слова з особливо виразними ознаками іншомовності; наприклад, ол райт, о'кей - з англійської; мерсі, тет-а- тет - з французької;
- екзотизми - слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалм, сакля, аул, меджліс.
Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристововані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:
а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: а бітурієнт, а еродром, е вакуація, е ксперимент, і деологія, і сторія;
б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: ф абрика, ф акультет, ф ар ф ор (винятки: Фастів, форкати);
в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: б іо графія, в ау чер, г іа цинт; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: в ио рати, з ао зерний, н ао динці, сам оо чисний тощо;
г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомі стр, демо нстр ант, ко млп е кт, ма тч, те мбр;
ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (порів. дзвін - дзвону); ваніль - ванілі (порів. сіль - солі), катер - катера (порів. вітер - вітру);
д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а- соціація, ди- соціація; екс- потр, ім- потр; демонстр- ант, демонстр- аці я, арбітр- аж;
е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі.
Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. purus "чистий"). Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучна, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит; чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; торгівля, ніж маркетинг; відповідник, ніж еквівалент тощо.
17.
