Нормування витрат матеріальних ресурсів та визначення необхідного обсягу оборотних фондів. Показники використання матеріальних ресурсів.

З метою визначення потреби в основній сировині та інших видах матеріальних ресурсів користуються відповідними нормами витрат на виготовлення одиниці тієї чи іншої продукції. У кожній галузі народного господарства на основі проведення відповідних досліджень розробляються норми на кожний вид продукції. Нині в ринкових умовах господарювання ці норми розробляються переважно самими підприємствами або ж на їх замовлення відповідними науково-дослідними організаціями.

Норма витрат матеріальних ресурсів становить гранично допустиму величину витрат на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням застосування найбільш прогресивної технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Норма, як правило, розраховується на одиницю певного виду продукції за формулою:

де R_ч – корисні або чисті витрати матеріалу; Q – технологічні відходи і витрати; q – інші організаційно-технічні відходи і витрати, що виникають в процесі транспортування, зберігання тощо.

Чим менші складові норми Q і q, тим якість норми витрат вища.

Застосування системи норм витрат матеріальних ресурсів включає велику кількість різноманітних норм. Для практичного користування їх класифікують за певними ознаками:

— призначенням ( за видами матеріальних ресурсів – сировина, матеріали, паливо та ін.);

— масштабами дії (групові норми, що застосовуються для різних видів продукції), індивідуальні, що застосовуються для одного виду продукції;

— періодом дії (річні (поточне планування), перспективні);

— ступенем деталізації об’єктів нормування (на деталь (вузол), на виріб в цілому);

— ступенем деталізації нормованих ресурсів (специфічні – на вид ресурсів з конкретними їх параметрами, зведені – на вид ресурсів за звуженою номенклатурою).

Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів зумовлює дотримання певних його наукових принципів. Найважливіші з них – це:

w прогресивність;

w технологічна й економічна обґрунтованість;

w динамічність і забезпечення зниження норм.

У виробничо-господарській діяльності використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

1) аналітично-розрахунковий;

2) дослідно-лабораторний;

3) звітно-статистичний.

Із наведених методів найбільш прогресивним вважається аналітично-розрахунковий метод. Він базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрат шляхом проведення ряду дослідів і досліджень. Він використовується головним чином для нормування витрат допоміжних матеріалів, використання відповідного інструменту.

Звітно-статистичний метод нормування полягає у встановленні норм витрат відповідних ресурсів, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання їх за минулі роки та очікуваного (можливого) зниження норм у наступні роки. Його застосовують для отримання приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.

Найбільшу частку матеріальних ресурсів підприємства становлять основні матеріали, або як ще їх називають – виробничі запаси. Раціональне й економне їх витрачання в процесі виробництва має важливе економічне значення. Це зумовлюється всезростаючими масштабами абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії у виробництві продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній вартості продукції. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої ваги їх окремих видів, дає змогу з однієї і тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для визначення ступеня ефективності використання матеріальних ресурсів є певна система техніко-економічних показників. Ці показники диференційовані залежно від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах і окремих видів предметів праці.

На підприємствах, що переробляють сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємствах чорної і кольорової металургії таким показником є коефіцієнт добування металу чи міді з руди, а на цукровому заводі – коефіцієнта виходу цукру з буряків. У багатьох галузях народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрати сировини на одиницю готової продукції. Зокрема, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується комплексний показник витрат сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємствах промисловості будівельних матеріалів – показник витрат глини і палива на одну тисячу штук умовної цегли.

В обробній промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який становить відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Стосовно окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо.

Найефективніше використання матеріальних ресурсів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань щодо економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів:

– джерела економії показують за рахунок чого може бути досягнуто економії ресурсів;

– шляхи економії – яким чином, за допомогою яких заходів можна за­ощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.

 

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість. Розрізняють:

Абсолютну матеріаломісткість, яка показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питому матеріаломісткість – це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальну матеріаломісткість(М_м), яка відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. її модна обчислити:

або

де М_з – загальна сума матеріальних затрат, грн.; Q, N – обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.

 

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача.

В практичній роботі підприємства важливе значення має також такий показник як коефіцієнт використання матеріалів:

де т – кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу; N_i – обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях; M_i – чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду; М _заг – загальні витрати матеріалу на випуск продукції за певний період у фізичних одиницях.