Принцип роботиРозробкою займалася організація IETF MMUSIC Working Group [1]. Протокол почав розроблятися в 1996 році Хенінга Шулзрі (Henning Schulzrinne, Колумбійський університет) і Марком Хендлі (Університетський коледж Лондона). У листопаді 2000 року SIP був затверджений як сигнальний протокол проекту 3GPP і основний протокол архітектури IMS (модифікація 3GPP TS.24.229). Поряд c іншим поширеним протоколом H.323, SIP - один з протоколів, що лежать в основі Voice over IP.
В основу протоколу робоча група MMUSIC заклала наступні принципи:
· Простота: включає в себе тільки шість методів (функцій) · Незалежність від транспортного рівня, може використовувати UDP, TCP, ATM і т. д. · Персональна мобільність користувачів. Користувачі можуть переміщатися в межах мережі без обмежень. Це досягається шляхом привласнення користувачеві унікального ідентифікатора. При цьому набір надаваних послуг залишається незмінною. Про свої переміщення користувач повідомляє за допомогою повідомлення REGISTER. · Масштабованість мережі. Структура мережі на базі протоколу SIP дозволяє легко її розширювати та збільшувати число елементів. · Розширюваність протоколу. Протокол характеризується можливістю доповнювати його новими функціями при появі нових послуг. · Інтеграція в стек існуючих протоколів Інтернет. Протокол SIP є частиною глобальної архітектури мультимедіа, розробленої комітетом IETF. Крім SIP, ця архітектура включає в себе протоколи RSVP (протокол), RTP, RTSP, SDP. · Взаємодія з іншими протоколами сигналізації. Протокол SIP може бути використаний спільно з іншими протоколами IP-телефонії, протоколами ТфОП, і для зв'язку з інтелектуальними мережами.
Клієнти SIP традиційно використовують порт 5060 TCP і UDP для з'єднання елементів SIP-мережі. В основному, SIP використовується для встановлення і роз'єднання голосових і відеодзвінків. При цьому він може використовуватися і в будь-яких інших додатках, де потрібно установка з'єднання, таких, як системи оповіщення, мобільні термінали і так далі. Існує велика кількість рекомендацій RFC, що відносяться до SIP і визначають поведінку таких застосувань. Для передачі самих голосових і відеоданих використовують інші транспортні протоколи, найчастіше RTP.
Головним завданням розробки SIP було створення сигнального протоколу на базі IP, який міг би підтримувати розширений набір функцій обробки виклику і послуг, представлених в існуючій ТфЗК. Сам протокол SIP не визначає цих функцій, а зосереджений тільки на процедурах встановлення дзвінка і сигналізації. При цьому він був спроектований з підтримкою таких функціональних елементів мережі, як проксі-сервери (Proxy Servers) та Користувальницькі Агенти (User Agents). Ці елементи забезпечують базовий набір послуг: набір номера, виклик телефонного апарату, звукове інформування абонента про статус виклику.
Телефонні мережі на основі SIP можуть підтримувати і більш сучасні послуги, що зазвичай надаються ОКС-7, незважаючи на значну відмінність цих двох протоколів. ОКС-7 характеризується складною, централізованою інтелектуальної мережею і простими, неінтелектуальними, терміналами (традиційні телефонні апарати). SIP - навпаки, вимагає дуже просту (і, відповідно, добре масштабовану) мережа з інтелектом, вбудованим в кінцеві елементи на периферії (термінали, побудовані як фізичні пристрої або програми).
SIP використовується разом з декількома іншими протоколами і бере участь тільки в сигнальній частині сесії зв'язку. SIP виконує роль носія для SDP, який описує параметри передачі медиаданнiх в рамках сесії, наприклад використовувані порти IP і кодеки. У типовому застосуванні сесії SIP - це просто потоки пакетів RTP. RTP є безпосереднім носієм голосових і відеоданих.
Перша запропонована версія стандарту (SIP 2.0) була визначена в RFC 2543. Протокол був додатково уточнений у RFC 3261, хоча багато реалізацій як і раніше засновані на проміжних версіях стандарту. Зверніть увагу, що номер версії залишився 2.0.
|
