Вихід УРСР на міжнародну аренуПеріод післявоєнної відбудови був одним із найбільш активних з огляду участі України у міжнародних відносинах. Але УРСР, залишаючись однією з республік СРСР, не була суб'єктом міжнародного права і не мала власної зовнішньої політики. Йшлося не про зовнішню політику України, а про Україну на міжнародній арені. Органи державної влади УРСР, серед них і ті, що займалися питаннями зовнішніх відносин, були і залишалися інструментами проведення радянської політики в цілому і зовнішньої політики СРСР зокрема. Разом із тим, незважаючи на свої вкрай обмежені можливості, УРСР тією чи іншою мірою була причетна до світової політики, а її дипломати накопичували досвід, якого не мали відтоді, як Москва 1922 р. відібрала зовнішньополітичні повноваження у союзних республік. Сталін, що був зацікавлений у розширенні радянського політичного впливу у світі і зокрема в ООН, зміг виторгувати в цій організації місця не тільки для СРСР, а й для України і Білорусії як республік, що найбільш постраждали під час війни і зробили вагомий внесок у перемогу над фашизмом. Тому 1944 р. був створений наркомат (з 1946 р. міністерство) закордонних справ УРСР, очолений спочатку О. Корнійчуком, а згодом Д. Мануїльським. Важливими проявами присутності УРСР на міжнародній арені стали її участь у заснуванні ООН та прийняття України у 1945—1949 рр. до 17 міжнародних організацій. Делегація Української РСР брала участь у роботі Паризької мирної конференції (липень 1946 — лютий 1947 р.), зокрема у підготовці договорів з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини. Але республіка практично не мала власної позиції і виконувала московські директиви. Починаючи з 1950-х рр. Москва дедалі більше усувала Українську РСР від міжнародної діяльності.
|
