А чистих серцем? Коло їхПостави ангели свої І чистоту їх соблюди.
Михайло Мочульський писав, що «вузлами приязні були: кріпацтво й тернистий шлях до слави». Так, сплетіння цих схожих життєвих обставин сприяло заприязнюванню геніїв. Але неможливо навіть уявити, що ці два «вузли» подружили Шевченка з сином кріпака з тернистою долею Михайлом Погодіним. Отже, стрижнем обопільної приязні та щирої, міцної дружби двох високорозумних особистостей була найвища суголосність душ і людська моральність, яку зауважив ще Михайло Чалий. Якось у листі до Герцена Щепкін написав: «Оставьте мир расти по своим естественным законам и помогайте его росту развитием в человеке нравственного чувства…» Про людей, достойних його дружби, Щепкін так і говорив: «Он, право, этого стоит и по нравственности…» Малознайому нам, але відому їм, формулу залежності розуму від моралі в болісних духовних шуканнях вистраждав шанований обома друзями Микола Гоголь: «…Ум идёт вперёд, когда идут вперёд все нравственные силы в человеке, и стоит без движения и даже идёт назад, когда не возвышаются нравственные силы». Моральні сили й душевні чесноти Шевченка й Щепкіна з’єдналися в захмарній височині, й сотворилася Богом їм дана дружба. І ще про дуже важливе. Немає жодного сумніву в тому, що, візьмися Шевченко грунтовно за власну автобіографію, Щепкін посів би в ній почесне й помітне місце. Відомо, що Тарас Григорович прекрасно розумів історичну важливість знайомства широкого читацького загалу «с историей жизни людей, выбившихся своими способностями и делами из темной и безгласной толпы простолюдинов». Усвідомлюючи, що «история моей жизни составляет часть истории моей родины», поет волів би викласти її в такій повноті, як Сергій Аксаков представив свої дитячі та юнацькі роки. Проте, на превеликий жаль, цього зробити Шевченко не встиг. Але за рік до своєї смерті пояснив не лише редактору «Народного чтения» Олександру Оболонському, але й усім нам, і мертвим, і живим, і ненарожденним землякам його в Україні і не в Україні, чому саме не написав тієї автобіографії: «…Я не имею духу входить во все её подробности. Это мог бы сделать человек, успокоившийся внутренно и успокоенный насчёт себе подобных внешними обстоятельствами. Всё, что я могу покамест сделать… это — представить вам в коротких словах фактический ход моей жизни. Когда вы прочтёте эти строки, вы, я надеюсь, оправдаете чувство, от которого у меня сжимается сердце и коснеет рука». Кобзар не міг бути внутрішньо спокійним в імперії кріпосного рабства, він мучився й карався тим, що його рідні залишалися в неволі: «…Мои родные братья и сёстры, о которых мне тяжело было вспоминать в своём рассказе, до сих пор — крепостные. Да, милостивый государь, они крепостные до сих пор!» Отже, в короткій «Автобіографії», написаній у кінці життя, серед своїх найближчих друзів, які вплинули на його долю, Шевченко назвав фактично лише земляка з Богуслава Івана Максимовича Сошенка, та нам абсолютно зрозуміло, що за інших обставин в автобіографічному літописі поет обов’язково розповів би ще про багатьох дорогих йому людей, у тому числі про московських українців Осипа Бодянського та Михайла Щепкіна.
«Залишив я гостинну Москву»
Про свій від’їзд із Москви Шевченко записав коротко:
|
