ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

В Україні на 1500 промислових об'єктах зберігається або використовується в технологічних процесах понад 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин (НХР), зокрема понад 9 тис. тонн хлору і 200 тис. тонн аміаку.

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, аварії на якому можуть супроводжуватися викидом (розливом) НХР понад установлену межу їх допустимої концентрації і як наслідок масовими ураженнями людей і забрудненням довкілля. До ХНО відносяться:

· підприємства хімічної галузі промисловості, де виробляють чи використовують сильнодіючі ядучі речовини (СДЯР);

· підприємства, де переробляють нафтопродукти;

· підприємства інших галузей промисловості (крім хімічної), де використовують СДЯР;

· підприємства, які мають на оснащенні водонапірні станції, очисні споруди, де використовуються хлор та аміак;

· залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, розташовані термінали й склади для накопичення та зберігання СДЯР;

· транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, якими перевозять СДЯР;

· склади і бази, де зберігають запаси СДЯР, призначених для дезінфекції та дератизації сховищ зерна й продуктів його переробки.

При виникненні надзвичайних ситуацій на ХНО у зонах можливого хімічного зараження можуть опинитися понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, на яких мешкає понад 20 млн. людей.

Сильнодіючими ядучими речовинами (СДЯР) називають токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при потраплянні у навколишнє природне середовище (внаслідок витікання із зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ чи устаткування) викликати масові ураження людей.

На відміну від СДЯР токсичні хімічні речовини, котрі використовують переважно у військових цілях як хімічну зброю, називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) або просто отруйними речовинами (ОР).

При класифікації СДЯР за їхніми уражаючими властивостями виділяють такі групи речовин:

Ø речовини з переважною задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

Ø речовини переважно загальноотруйної дії (окис Карбону, ціаністий водень та ін.);

Ø речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота, окисли Нітрогену, сірчистий ангідрид, фтористий водень та ін.);

Ø речовини, які діють на генерацію, проведення і передавання нервового імпульсу — нейротропні отрути (сірковуглець, тетраетилсвинець, фосфороорганічні сполуки та ін.);

Ø речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

Ø метаболічні сполуки (окис етилену, діхлоретан та ін.).

Токсичність СДЯР, яка визначає їхню отруйну дію, оцінюють через смертельну, уражаючу і граничну концентрації.

Токсодоза — кількісна оцінка уражаючої дії СДЯР, яка вимірюється в одиницях маси СДЯР, віднесеної до одиниці об'єму речовини (повітря, води тощо), у якій знаходиться СДЯР, і оцінюється за певний інтервал часу.

Токсодоза СДЯР указує, яка кількість токсичної речовини поглинена організмом за певний інтервал часу.

Території, які потрапили під дію СДЯР, поділяють на зони ураження:

v зона смертельних токсодоз (зона надзвичайно небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50% людей отримують смертельні ураження;

v зона уражаючих токсодоз (зона небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50% людей утрачають працездатність, їм потрібна медична допомога і, як правило, госпіталізація;

v дискомфортна зона (гранична зона) — зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань, діагностуються перші ознаки інтоксикації.

Ураження людей і тварин СДЯР відбувається внаслідок вдихання зараженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверхнями (контактно-резорбтивно), а також через шлунково-кишковий тракт (перорально) при вживанні заражених продуктів харчування й питної води, через шкірні покриви, слизові оболонки і поверхні ран (резорбтивно) та іншими шляхами.

За ступенем токсичності СДЯР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт (інгаляційно та перорально), поділяють на шість груп токсичності: надзвичайно токсичні, високотоксичні, сильно токсичні, помірно токсичні, малотоксичні, практично нетоксичні.

До надзвичайно токсичних і високотоксичних СДЯР відносять сполуки Арсену, Меркурію, Кадмію, Талію, Плюмбуму, Цинку, Нікелю, Феруму, Фосфору, Хлору, Брому, синильної кислоти та деякі інші).

До сильно токсичних СДЯР відносять сірчану, азотну, соляну, ортофосфорну, оцтову та інші кислоти, луги (аміак, їдкі Калій і Натрій, хлористий і бромистий метил) та деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол тощо).

Особлива група СДЯР — пестициди — препарати для боротьби із шкідниками сільського господарства, більшість із яких є дуже шкідливими для людини.

Масштаби і тривалість зараження СДЯР залежать від:

· фізико-хімічних властивостей СДЯР;

· кількості СДЯР, викинутої у навколишнє середовище;

· напрямку і швидкості вітру в приземному шарі повітря;

· температури повітря;

· ступеню вертикальної стійкості повітря (СВСП) в приземному шарі;

· характеру місцевості на шляху поширення отруйної хмари (відкрита місцевість – поле, озеро, або наявність перешкоди: ліс, міська забудова тощо);

· характеру зберігання ємкостей (наявності обвалування).

Одним із напрямів мінімізації наслідків аварій на ХНО є прогнозування хімічної обстановки, яка сталася або може статися.