Історія розвитку орієнтування на місцевості в Україні.

Перші офіційні змагання по спортивному орієнтуванню в нашій країні були проведені в 1963 році. Хоча ще в 1957 р. харківські туристи випробували так званий "закритий маршрут", виступаючи в програмі першотравневих туристських зльотів, які за традицією збирали в Коробчатих Хуторах, недалеко від Змієва, не одну тисячу туристів з різних міст Союзу. Самодіяльні правила змагань передбачали на маршруті біг групами. Спортсмени, забезпечені примітивними картами, з рюкзаками, навантаженими піском (контрольний вантаж), проходили КП, якими служили багаття (змагання проходили вночі), і фінішували вранці.

У 1963 році, після створення комісії по спортивному орієнтуванню при Всесоюзній раді з туризму, відбулися і перші республіканські змагання любителів нового виду спорту в Україні.

Популярність загальнодоступного і молодого виду спорту росла. В 1965 році в "Єдину Всесоюзну спортивну класифікацію" введений норматив майстра спорту із спортивного орієнтування. І тут наші земляки стали одними з перших, удостоєних цього звання. Рахунок перемог українських майстрів відкрила харків'янка Зоя Єгорова, яка в 1969 р. виграла студентську першість Союзу і стала першим майстром спорту СРСР по орієнтуванню в Україні. До речі, з тих пір Харків є одним з лідерів в розвитку спортивного орієнтування в Радянському Союзі.

4 серпня 1981 року в історії спортивного орієнтування відкрилася нова сторінка: в Ленінграді стартував перший офіційний чемпіонат СРСР. І почався розквіт цього виду спорту по всій країні, у тому числі і в Україні.

1980—1990 роки — період, коли для учасників змагань, починаючи з республіканського масштабу, вводяться обов'язкові нормативи по легкій атлетиці і ЗФП, які спортсмени здають перед початком змагань. В цей період в Україні створюються центри орієнтування, куди запрошуються сильні перспективні спортсмени, яким надаються хороші умови для тренувань.

У той же час в Україні і в Союзі зароджуються різні багатоденні змагання по орієнтуванню. Вони доступні для всіх — від новачків до ветеранів. Змагання зручні тим, що дають можливість задовольнити потреби у фізичному, технічному, тактичному і психологічному навантаженнях спортсменам будь-якого рівня підготовки. Радянські спортсмени, у тому числі і українські, більш впевнено виступають на міжнародних змаганнях, не раз перемагаючи визнаних фаворитів — скандинавів.

Після розпаду Союзу і утворення незалежної держави спортивне орієнтування в Україні, у зв'язку з настанням економічної кризи і різким зменшенням фінансування спортивних закладів, виявилося на межі розвалу.

З часом, завдяки зусиллям ентузіастів, наші спортсмени стали знову брати участь в міжнародних змаганнях і навіть добиватися успіхів на етапах Кубка світу, один з яких, до речі, пройшов в липні 2000 року в Трускавці.

У 2005 році вітчизняному спортивному орієнтуванню виповнилося 38 років. Це, безумовно, небагато, але якщо порахувати, скільки праці вкладено спортсменами і тренерами в розвиток орієнтування, скільки поту пролито на тренуваннях, скільки було важкої боротьби істинних ентузіастів цього виду спорту з об'єктивними і суб'єктивними причинами, що заважають його розвитку, цей термін покажеться вельми вражаючим.

На Україні орієнтування на місцевості було елементом пішохідного туризму і оформилося в самостійний вид спорту порівняно недавно – в 1963 році. В даний час в Україні спортивне орієнтування відноситься до так званих неолімпійських видів спорту (разом з шахами, шашками, кікбоксінгом, пауерліфтингом тощо). Спорт фізично важкий, але цікавий, інтелектуальний. Його ще називають грою в шахи на бігу. Якщо вдасться розв'язати проблему видовищності спортивного орієнтування (утруднено телевізійний супровід і змагання затягнені за часом), то можливе входження спортивного орієнтування в сім'ю олімпійських видів спорту. Принаймні, на успіхах української федерації наголошено: чемпіонат світу по спортивному орієнтуванню 2007 року відбудеться в Києві.