Нормативне регулювання публічного управління

Публічне управління - це нормотворча, розпорядча, контрольна, організаційна та інша діяльність. Вона здійснюється на основі встановлених норм, правил, процедур. Цим правилам повинні слідувати органи публічного управління, посадові особи держави, суб'єктів федерацій, автономних утворень, муніципалітетів. Певні правила встановлені і для органів, функціонерів, службовців добровільних об'єднань, де управління має деякі ознаками публічного управління.

Звичайно, правила не можуть бути передбачені для всіх випадків життя, та й виконуючи свою роботу, службовець повинен мати певні межі своєї самостійності. Вони сформульовані для публічної (інакше цивільної) служби - службовців держави, суб'єктів федерацій, автономій, муніципальної служби в концепції дискреційних повноважень. Це право чиновника вирішувати конкретну справу на розсуд, але в межах закону. Мабуть, це правило відноситься і до службовців добровільних об'єднань, що володіють ознаками публічного колективу.
Діяльність публічних колективів регулюється різними нормами. Перш за все, на всі публічні колективи в країні поширюються норми міжнародних договорів, ратифікованих державою. Далі, публічні колективи повинні дотримуватися у своїй діяльності конституції, законів, інших нормативних актів своєї держави. Муніципальні територіальні колективи зобов'язані також дотримуватися конституції суб'єкта федерації (якщо вона є), інші правові акти того суб'єкта федерації, до складу якого входить муніципальне освіту. Добровільні об'єднання повинні слідувати законам держави, а їх місцеві об'єднання або організації, створені на рівні суб'єктів федерацій, автономій і муніципальних утворень, повинні виконувати і акти відповідних органів названих територіальних колективів, якщо такі акти прийняті в межах компетенції колективів. Разом з тим акти держави, суб'єктів федерацій, територіальних автономій, муніципальних утворень встановлюють лише основи правового положення добровільних об'єднань та не поширюються на внутрішню діяльність добровільних об'єднань, яка регулюється їх статутами.

В суспільстві існує багато різних правил, які використовуються в управлінській діяльності. Значну роль відіграють норми моралі. Порушення норм моралі не карається державою, воно викликає лише громадський осуд, але їх вплив особливо велике там, де управлінська діяльність змикається з публічною політикою (наприклад, порушення моральних заповідей або невиконання обіцянок, даних главою держави, урядом, депутатами, посадовими особами суб'єктів федерації,муніципальних утворень, виборними особами добровільних об'єднань, неетична публічна поведінка вищих посадових осіб держави мають прямий вплив на ставлення громадян до державної влади, до виконання її вимог). Довіра і об'єктивна інформація, дотримання вимог моралі з боку керівників і підлеглих необхідні на всіх щаблях державної служби, а також між керівниками і керованими на всіх рівнях публічного управління.

У публічному управлінні використовуються звичаї (наприклад, на посаду голови нижньої палати парламенту зазвичай вибирається представник найбільшої фракції в палаті, а його заступниками - представники інших найбільш численних фракцій), діють іноді багатовікові традиції (наприклад, у британському парламенті). При комплектуванні державного апарату, призначення на посади в деяких країнах Сходу провідні державні пости розподіляються з урахуванням місця народження, роду, племені, релігійної приналежності претендентів на ці посади. Звичаями регулюються багато питань сільського сходу, проведення загальних зборів і з'їздів громадських об'єднань (час, місце, порядок роботи і т.д.). Величезну роль в управлінні грають встановлюються державою стандарти, технічні правила, необхідні, зокрема, у виробничій діяльності, у торгівлі (у тому числі із закордонними країнами). У діяльності органів держави, установ складаються організаційні норми і звичаю. Вони використовуються, наприклад, при звітах виборних (а іноді й інших) посадових осіб перед громадянами (вибір часу, місця для звіту, порядок проведення зборів і т.д.).

Хоча неправові норми створюються не державою, органами суб'єктів федерації чи місцевого самоврядування, це зовсім не означає, що вони байдужі до них. Держава, органи публічної влади підтримують ті з них, які відповідають інтересам суспільства, пропагандистськими і виховними заходами і, навпаки, протидіють іншим, прямо забороняють треті, якщо вони не відповідають інтересам суспільства або інших законних публічних колективів (наприклад, норми поведінки, що складаються в деяких релігійних сектах).