Рівноважний ВВП в умовах різного рівня зайнятості

 

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Ідеальним є такий варіант, коли сукупні видатки дорівнюють потенційному ВВП. Проте, як правило, виникають два варіанти: або сукупних видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або сукупні видатки є надмірними щодо потенційного ВВП.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо за цих умов сукупних видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив (рис. 9.6).

 

Рис. 9.6. Рецесійний розрив

 

Таким чином, рецесійний розрив – це ситуація, коли потенційному ВВП (Y_p) відповідають видатки на рівні E₂. Але фактично економіка витрачає E₁ що менше E₂. Тому фактичний ВВП (Y) менший потенційного ВВП (Y<Y_p). Графічно рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лініями E₁ і E₂. Кількісно рецесійний розрив – це величина, на яку автономні видатки мали б зрости, щоб забезпечити збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня без зростання цін.

Другий, протилежний варіант має місце в умовах повної зайнятості. Якщо за цих умов сукупні видатки є надмірними порівняно з потенційним ВВП, то в економіці виникає інфляційний розрив (рис.9.7).

 

Рис. 9.7. Інфляційний розрив

 

Отже, інфляційний розрив – це коли для закупівлі ВВП на потенційному рівні економіка має здійснювати видатки на рівні E₂. Але насправді її видатки становлять E₁, що більше E₂. Унаслідок цього фактичний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП (Yⁿ>Y_p). Графічно інфляційний розрив є відстанню по вертикалі між лініями E₁ і E₂. Кількісно інфляційний розрив – це величина, на яку автономні видатки мали б скоротитися, щоб забезпечити зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін.

Підсумуємо. Рівноважний ВВП можна визначити двома методами: „видатки-випуск” та „вилучення-ін’єкції”. В основі кейнсіанської моделі „витрати-випуск” лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами: чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки. Модель „вилучення-ін'єкції” базується на тому, що в потоці “доходи -витрати” постійно виникають вилучення і ін’єкції. Виробництво породжує певну величину безподаткового доходу. Частку цього доходу домогосподарства та підприємства не споживають, а заощаджують, що є вилученням із потоку “доходи-витрати”. Виробництво теж може частково переключитися із споживчих товарів на інвестиції, які, на противагу заощадженням, можна розглядати як ін’єкційні витрати у потоці “доходи-витрати”, бо вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження.

Рівновага в економіці може забезпечуватися при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли сукупні видатки дорівнюють потенційному ВВП.