Слово про рідну матірУ роки Другої світової війни на перше місце в художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України та її народу. На початку війни поет написав ліро-епічну поему “Слово про рідну матір” – гімн, проспіваний на честь рідної Батьківщини. Поет з великою синівською любов’ю відтворив у поемі образ матері-України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Землею Тараса Шевченка назвав Максим Тадейович Україну. З далекої Уфи слав поет благословення рідній землі і її першоджерелам, пророкуючи ії щасливе майбуття:
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас... І розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас Своїми муками-ділами. Поет вірить, що там, “де невгамовний труд землі насиченій родюче лоно ранить, доспіють ягоди і радощі повстануть”, що слід цінувати все, дане нам від природи, залишатися людиною. Та, коли все, за що боролися сучасники Рильського почало руйнуватися, коли поет побачив, що довгоочікувана воля знову зникає, з’вляються інші рядки:
Ми без’язикі, безіменні ми – Німа вода холодного свічада, Слизький туман. Ми привиди громади, Що непомітно ходить між людьми. У цих рядках відчувається біль і навіть відчай поета, а так реагувати може лише людина, небайдужа до рідної землі. З новою силою зазвучали слова, сповнені патріотичних почуттів, любові до України, у роки Великої Ветчизняної війни. Саме в ці часи поети й письменники могли висловити думки, відкрити серця, не боячись, що їх звинуватять у націоналізмі. Рильський пише поему “Слово про рідну матір”, у якій уславлює рідну землю, рідний народ, його культуру. Поет наголошує, що такий великий та волелюбний народ, який є носієм високої культури й духовних цінностей, ніщо не може зламати: Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре; Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе.
|
