Загальні положення тактики допиту

Допит можна розділити на чотири етапи:

1) встановлення психологічного контакту; 2) вільна розповідь; 3) постановка запитань; 4) ознайомлення допитуваного з протоколом, звуко- чи відеозаписом показань.

1. На встановлення психологічного контакту впливають обстановка допиту, манера поведінки слідчого, уміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд. З метою встановлення контакту з допитуваним, слідчим може бути використана бесіда при заповненні анкетної частини протоколу допиту.

При встановленні контакту рекомендується:

а) виявити підкреслене чуйне, уважне, поважне ставлення до допитуваного, спокій і врівноваженість у звертанні до нього;

б) висловити потерпілому співчуття і розуміння;

в) провести бесіду на другорядну, нейтральну тему; докладно розпитати про спосіб життя, зв’язки, захоплення, коло інтересів тощо;

г) допомогти порадою;

д) з’ясувати мотиви, за якими допитуваний відмовляється давати показання, і спробувати перебороти їх.

2. Далі слідчий пропонує допитуваному розповісти все відоме в справі. Вільна розповідь полягає у викладенні особою відомих їй фактів у тій послідовності, яку їй рекомендує слідчий або яку вона обирає сама. Цей етап допиту є необхідним з наступних підстав:

- слідчий не завжди уявляє собі, якими даними й в якому обсязі володіє свідок або потерпілий. При вільній розповіді він може повідомити важливу інформацію, про характер і наявність якої слідчий не припускав;

- виклад допитуваним тих або інших даних у зручній для нього послідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повному відтворенню;

- вільна розповідь допомагає слідчому скласти більш повне і правильне уявлення про взаємини допитуваного з іншими особами в справі, про обрану ним лінію поведінки, про ступінь його фактичної поінформованості.

Як правило, слідчий не повинен переривати вільну розповідь репліками або питаннями. Тільки коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предмету допиту і що таке відхилення не є необхідним для пригадування значимих для справи фактів, він може запропонувати допитуваному триматися ближче до суті.

По ходу вільної розповіді протоколювання не рекомендується, оскільки неминуче призводить до перерв, відволікає допитуваного, послабляє його зусилля по пригадуванню тих або інших фактів, порушує асоціативні зв’язки.

3. Після закінчення вільної розповіді слідчий шляхом постановки питань заповнює й уточнює отримані показання, виявляє нові факти, що не згадувалися у вільній розповіді, одержує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає свідку або потерпілому згадати забуте.

З метою „пожвавлення” пам’яті допитуваного застосовуються наступні тактичні прийоми допиту:

1) Допит з використанням асоціативних зв’язків. З метою появи асоціативних зв’язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не до необхідного, а до суміжних з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією, і необхідний.

2) Допит на місці. „Пожвавленню” пам’яті служать не питання, а повторне сприйняття тієї обстановки, в якій відбувалася розслідувана подія.

Подібний з допитом на місці прийом – пред’явлення допитуваному для повторного сприйняття тих або інших предметів, пов’язаних з цікавлячими слідство обставинами. Крім того, може бути використаний і такий засіб, як ознайомлення допитуваного (у необхідних межах) з показаннями інших осіб про ті ж обставини, а також одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

3) Повторний допит по обмеженому колу обставин. Відтворюючи показання повторно, допитуваний може згадати упущені або забуті ним при первинному допиті факти.