СОЦІОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СТРУКТУРАЦІЇЗА Е. ГІДЕНСОМ

Структура сучасних суспільств досить складна, бо вони структуровані за багатьма підставами: майновими, етнічними, релігійними, культурними, на підставі володіння власністю, і т.п. Однак найважливіша роль в розвитку і зміні структурних характеристик суспільства, з точки зору Е. Гіденса, належить процесам соціальної стратифікації і стану класової структури. Стратифікацію він визначає як "структуровані відмінності між групами людей" [1]. Для більшої наочності процес стратифікації, вважає він, можна представити у вигляді свого роду геологічних пластів. Суспільство також складається з шарів, розташованих в ієрархічному порядку, причому привілейовані знаходяться ближче до вершини, а непривілейовані внизу. У процесі історичного розвитку суспільства, стверджує Е. Гіденс, склалися чотири основні системи стратифікації: рабовласницька, кастова, станова і класова.

Для сучасних індустріальних і постіндустріальних суспільств, вважає Е. Гіденс, характерна класова структура. Своєрідність її у порівнянні з іншими стратифікаційних системи полягає в тому, що соціальні класи пов’язані з відмінностями в економічному становищі груп людей, з нерівністю щодо володіння матеріальними ресурсами та контролю над ними, тоді як в інших системах стратифікації першорядну роль грають неекономічні фактори (наприклад, релігія в індійській кастової системі).

"Класи, – пише Е. Гіденс, – можна визначити як велико­масштабні групи людей, що володіють подібними матеріальними ресурсами, що, в свою чергу, визначає їх спосіб життя. Класові відмінності насамперед залежать від добробуту людей і роду їх занять"[2].

Класова структура сучасного західного суспільства, вважає Е. Гіденс, складається з наступних основних класів:

1) вищий клас, до складу якого входять багатії, підприємці, промисловці, а також вищий шар управлінців, які володіють або безпосередньо контролюючих засоби виробництва;

2) середній клас, який включає в себе більшість "білих комірців", тобто фахівців;

3) робітничий клас – "сині комірці", або люди, зайняті фізичною працею;

4) селяни – люди, зайняті традиційною сільськогосподарською працею, яких досить багато в таких індустріально розвинених країнах, як Франція і Японія, і які складають донині найбільш численний клас в країнах, що розвиваються.

Аналізуючи стратифікаційну структуру сучасних суспільств, Е. Гіденс звертає особливу увагу на той факт, що в основі піраміди класової системи (у тому числі і у Великобританії) багато людей, що живуть в умовах бідності"[3]. Він характеризує два методи оцінки бідності: перший пов’язаний з поняттям "абсолютної бідності" і означає недолік елементарних ресурсів для збереження здоров’я і нормального функціонування організму. Другий метод пов’язаний з поняттям "відносної бідності" і включає оцінку дистанції між умовами життя деяких соціальних груп і умовами життя більшості населення.

Отже, в теорії структурації основоположна категорія "соціальна структура" дає можливість теоретичного осмислення регулярних соціальних відносин і взаємодій, що здійснюються і відтворюються суб’єктами дії – індивідами і соціальними групами. Вся сукупність соціальних структур, що виникають і змінюються в процесі діяльності постає як соціальна система, яка є відносинами взаємодії між індивідами і групами, що відтворюються як регулярні соціальні практики.

У зв’язку з цим в теорії структурації перефразовується і поняття "система". Соціальні системи, на відміну від структур, охоплюють вироблені в часі і просторі дії людей. Будучи відтворюваними в контексті обмежених умов раціоналізації, ці системи конституюються через взаємозалежності і позначаються термінами "інтеграція" або "системність". " Інтеграція" втілює в собі регулярні зв’язки, взаємозумовленість практик між акторами або їх групами і спільнотами [4]. "Взаємозумовленість практик" трактується як регулярні відносини автономії та підпорядкування. У цьому зв’язку існуюче в соціальних системах панування розглядається як наслідок владних відносин, що походять від асиметричності доступу до ресурсів. Відносини влади припускають використовування здібностей або коштів для впливу на поведінку інших.

"Сучасний світ, – стверджує Е. Гіденс, – залежить від безперервної комунікації, або взаємодії між людьми, просторово віддаленими один від одного".

Комунікаційні процеси відіграють дуже істотну роль у здійсненні глобалізації, тобто у все більш глибокому прагненні різних сучасних суспільств до глобальної системи. "Внаслідок формування соціальних зв’язків, що охопили всю планету, – підкреслює Е. Гіденс, – світ став воістину єдиною соціальною системою в результаті посилення відносин взаємозалежності, що торкаються практично кожної людини".

Глобальний підхід до соціальної проблематики сучасного світу дозволяє Е. Гіденсу зробити висновок, згідно з яким структура системи не відтворюється нескінченно в одних і тих же формах, а твориться діючими суб’єктами в якості системи відмінностей, що дозволяють їй рухатися в напрямку постмодерністської системи, що залишає за своєю спиною, в минулому, і бідність, і тоталітаризм, і екологічні лиха, але орієнтується на скоординований глобальний порядок і планетарну взаємодопомогу.

 

Социологическая концепция структурации по Э. Гидденсу / Бабо сов Е. М. Общая социология: Учеб. пособие для студентов вузов / Е.М. Бабосов. – 2-е изд. – Мн.: ТетраСистемс, 2004. – С. 148-156.