Характеристика поведінки людини у Новий час

Європейську філософію Нового часу ХVІІ-ХVІІІ ст. прийнято називати класичною. Визначальним фактором, що визначав спрямованість філософських вчень, був процес активізації соціального життя, який був викликаний боротьбою проти станово-феодальної державності і церкви. Філософія виступає за практичну значимість своїх концепцій, життєве їх застосування, за реальний вплив на долю людини. На передові позиції виходить проблема соціального життя. Філософія ХVІІ ст. свідомо захищає гуманістичні ідеали і цінності, особливу увагу надає аналізу принципів розуму і свободи людини, розумінню її сутності [8, с. 238].

Бекон Френсіс (1561-1626 рр.) – англійський філософ, дослідник, історик і державний діяч, родоначальник англійського матеріалізму і методології дослідних наук нового часу. В свої роботах він обґрунтовує концепцію «природної» філософії, яка спирається на дослідне пізнання. Враховуючи те, що перед наукою стоїть задача відкривати і винаходити нове, по-скільки з точки зору Ф. Бекона, логіка повинна стати логікою винаходів, відкриттів. «Новий орагон» Ф. Бекона повинен був, на його думку, замінити аристотилівську логіку з її «Органоном». Недоліком силогістики Аристотеля Ф. Бекон вважав відсутність зв’язку силогізму і його результатів з реальним життям.

Правильному розумінню світу та взаємовідносин між людьми, згідно Ф. Бекону, заважають «ідоли» (привиди, забобони), які викривляють дійсність. Лише звернення до досвіду полишає від цих ідолів та породжених ними хибних ідей. Засобом узагальнення дослідних даних і єдино правильним методом пізнання Ф. Бекон вважав індукцію, яка полягає в поступовому сходженні від одиничних фактів до головних положень і, внаслідок цього, в находженні причин явищ оточуючого світу [4, с. 179]

Гоббс Томас (1588-1679 рр.) – англійський філософ, творець першої в історії філософії закінченої системи механістичного матеріалізму. У логіці – прибічник номіналістичного вчення старогрецьких стоїків. Розрізняв два методи пізнання – логічну дедукцію механіки та індукцію емпіричної фізики.

Головний твір Т. Гоббса – «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковного і громадянського». У ньому поряд з розробкою фундаментальних питань у галузі соціології і політики висловлюється ряд оригінальних ідей, які здійснили вплив на подальшу долю логіки і риторики. У загальній формі Т. Гоббс передбачив ідею логічного вичислення сучасної матеріалістичної логіки, розвинув своєрідне вчення про знаки, висловив ряд цікавих думок з приводу формування думок і переконань. Він також пов’язує поведінку та поступки вчинки з потоками тих думок, які переважають в людській голові. А бажання в совою чергу, породжують хороші та погані думки, від який залежить подальша дія особистості. На його думку життя людини у теперішньому часі базується на минулому, яке є спогадами та планами на майбутнє [4, с. 186].

Декарт Рене (1596-1650 рр.) – французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Автор багатьох відкриттів у математиці і природознавстві.

Найважливіші якості і цінності, які належать людській свідомості (напр. свобода волі) він приписував досвіду. Отримання зовнішнього досвіду є надзвичайно корисним для побудови власного знання і його формує розум. Поруч з цим Декарт стверджує, що розум проводить велику роботу по відбору потрібного для власного вдосконалення і відсікає все те, що не потрібно йому. Декарт враховує можливість нашого обману з боку наших відчуттів і тому пропонує ставити все під сумнів і перевіряти. На його думку людина має свій кінець, обмеженість, дискретність, і психологічну залежність мислення і має крім того свої «вроджені ідеї», що у цілому вливає на поведінку людини [5, с. 291].

Локк Джон (1632-1704 рр.) – англійський філософ-просвітитель, політичний діяч, засновник соціально-політичної доктрини лібералізму. Вихідним пунктом вчення Д. Локка є пізнання і його концепції людини – заперечення теорії вроджених ідей, включаючи ідею Бога. На його думку всі знання накопичуються людиною у процесі її життя і базуються на її власному досвіді. Торкаючись поведінки людини Д. Локк стверджував, що у початковому природному стані люди взаємно добрі, вільні і рівні перед Богом. Наслідування розумним природним законам дозволяє досягти між ними згоди при збереженні індивідуальної свободи. Кожна людина має право на життя, свободу і власність. Формуючи концепцію буржуазного «здорового глузду» він говорить про те, що є морально злим і веде до глибоких людських страждань і що всезагальний закон моральності повинен мати в основі Божественне откровення. І робить висновок, що не можливо встановити єдиних норм моралі і вимагати одноманітності і вирішенні питань совісті і віросповідання [5, с. 565-566].