Навчання групової бесіди

 

У реальному мовному спілкуванні найчастіше мають місце такі види групової бесіди, як інтерв’ю, дискусія, або диспут.

Групова бесіда має характерні ознаки як діалогічного, так і монологічного мовлення. Висловлювання окремих осіб пов’язані в ній за правилами побудови діалогу. Тут вживаються характерні для діалогу мовні кліше і різні типи діалогічних єдностей. Водночас висловлювання співрозмовників можуть бути настільки розгорнутими, що їх слід розглядати як монологічне мовлення з усіма притаманними йому рисами.

Групова бесіда – це найбільш вмотивована форма спілкування на уроці, оскільки тут учні висловлюють свої думки, своє відношення до того чи іншого питання.

Цей тип вправ вимагає від учнів певного рівня інтелектуального розвитку, досить розвиненої уваги, вміння вчасно вступити в розмову, логічно включити своє висловлювання в загальний контекст бесіди. Для того, щоб під час бесіди почуватись вільно, розкуто, учні повинні подолати мовний та психологічний бар’єр. Учителеві слід допомагати їм, заохочувати їхні висловлювання і обов’язково намагатись втягнути в бесіду всіх учнів, навіть найбільш сором’язливих. Групова бесіда має велике виховне й розвивальне значення. Вона сприяє розвиткові почуття колективізму, а також вміння відстоювати, аргументувати свою думку, аналізувати висловлювання співрозмовників. У таких формах спілкування удосконалюються комунікативні здібності учнів.

Групові бесіди можна проводити починаючи з 8 класу, коли в учнів уже сформовані необхідні для цього іншомовні навички, накопичений певний досвід говоріння іноземною мовою, досить розвинені інтелектуальні здібності, наявний певний життєвий досвід, досягнутий певний рівень начитаності рідною та іноземною мовами.

На попередньому етапі учитель готує учнів до групової бесіди: навчає їх вести діалог з елементами аргументації, організовує вправи в монологічному мовленні з певною мовленнєвою реакцією тих, хто слухає, навчає відповідних мовних кліше. Учитель повинен частіше практикувати ігри, в тому числі рольові, в яких брав би участь увесь клас. Все це сприяє тому, що коли перед учителем постає задача організувати групову бесіду з учнями, вони вже подолають психологічний та мовний бар’єр.

Із згаданих вище видів групової бесіди найлегшим для навчання є інтерв’ю. З нього і слід починати навчати групової бесіди.

В інтерв’ю розмова ведеться за жорсткою логічною схемою: повідомлення – запитання – повідомлення. Перш за все вчитель визначає, хто виступатиме в ролі особи, в якої братимуть інтерв’ю. Це може бути учень, якому є чим поділитися з класом (він отримав перемогу в спортивних змаганнях, здійснив подорож, є керівником шкільної стіннівки, вже визначив свою майбутню професію і т.і.).

На перших етапах проведення такої бесіди учитель готує учня до інтерв’ю. Він допомагає йому дібрати цікаву інформацію, визначити нові слова, які необхідно ввести перед розмовою, передбачає запитання, які йому можуть задати та намічає кращий спосіб відповіді на них. Особою, в якої беруть інтерв’ю, може бути і сам учитель. Учні розпитують у нього про події, учасником яких йому довелось бути, про який-небудь період його життя, про його погляди на які-небудь моральні або соціальні проблеми.

До інтерв’ю повинен готуватись і весь клас. Якщо в реальному спілкуванні запитання виникають самі собою, або в ході бесіди, то в навчальному інтерв’ю учні повинні визначити заздалегідь, про що вони будуть питати. За допомогою вчителя вони визначають 10-15 обов’язкових запитань, але у разі необхідності вони можуть поставити і будь-які інші запитання.

Учитель повинен ознайомити учнів з етичними нормами такого спілкування: перш ніж задати питання, треба звернутись по імені до того, з ким ведеться розмова і відразу подякувати за очікувану відповідь. У кінці інтерв’ю один учень з групи мусить висловити особі, з якою велась розмова, подяку від усієї групи.

На початковому етапі учні обмежуються лише задаванням питань, а вже на більш просунутому етапі треба їх привчити задавати питання з преамбулою.

Преамбулою може бути думка, висловлена раніше, і яку учень бажає уточнити, чи це може бути посилання на загальновідомий факт, пов’язаний з темою інтерв’ю.

Наприклад:

Англ.: N., you say you are going to be a teacher, that it's one of the most important professions. That's true. But you know, my mother is a teacher. And I see what a difficult profession it is. She is always busy. Are you sure you can become a good teacher?

Нім.: N., du sagst, dass du Lehrer werden willst, dass dieser Beruf sehr wichtig ist. Das stimmt. Aber du weißt, dass meine Mutter Lehrerin ist. Und ich sehe, wie schwer ihr Beruf ist. Sie ist immer beschäftigt. Bist du sicher, dass du ein guter Lehrer werden kannst?

Готувати учнів до цього виду групової бесіди слід із самого початку навчання мови. Для цього вчитель якнайчастіше пропонує ситуації, в яких учні запитують його або один одного про щось таке, що пов’язано з темою, над якою зараз учні працюють, або з якоюсь подією в школі і т.і. Такі вправи можна поєднувати з мовленнєвою розминкою. Наприклад, при роботі над темою "Квартира" учитель може почати урок з повідомлення:

Англ.: I (my friends) have received a new flat.

Нім.: Mein Freund hat eine neue Wohnung bezogen.

Учні по черзі задають йому запитання. Тим учням, що соромляться або не знають, про що запитати, учитель допомагає, підказуючи запитання іноземною бо рідною мовою. Звикнувши із самого початку до такого способу спілкування із вчителем та однокласниками, учні залюбки вступатимуть в розмову з новою особою. У такий спосіб навчальне інтерв’ю можна наблизити до реального.

Ще більш наближеною до реального спілкування є групова бесіда-дискусія [163]. Беручи участь в дискусії, учні відходять від заздалегідь заготовленого, завченого і починають висловлювати свої особисті думки, погоджуючись чи не погоджуючись із співрозмовниками. При цьому свідомість повністю переключається на предмет обговорення, на смисл, а мовні засоби відсуваються на фонові рівні. Природно, що при цьому учні можуть відчувати брак мовних засобів, в такому випадку вони переривають говоріння, звертаючись до вчителя за допомогою. Вчитель повинен підказати, як простіше, користуючись вивченою лексикою, висловити ту чи іншу думку.

Дискусія протікає успішно лише за умови її гарної організації. Важливо знайти цікавий предмет для обговорення. Це можуть бути персонажі художніх творів, їхні вчинки, думки, а також розмірковування автора.

Дискусію можна організувати і на матеріалі розмовної теми. Наприклад, при засвоєнні лексики з теми "Подорож" учитель може запропонувати тему дискусії "Найкращий і найцікавіший спосіб подорожування". Якщо засвоюється тема "Книги у нашому житті", або “Сучасні джерела інформації”, для дискусії можна взяти таке запитання:

Англ.: Do you agree with the opinion that with the development of TV and computer reading books is becoming not so necessary?

Нім.: Teilst du die Meinung, dass mit der Entwicklung des Fernsehens und des Computers das Bücherlesen nicht so wichtig ist?

Вивчаючи тему "Одяг", учні можуть обговорити питання:

Англ.: Do you think it is necessary to wear fashionable clothes?

Нім.: Was meinst du, ist es wichtig, sich modisch anzuziehen?

Питання можуть бути різноманітними, але обов’язково такими, що можуть викликати протилежні судження.

Обравши проблему для обговорення, учитель заздалегідь знайомить з нею учнів, пропонує їм продумати своє відношення до неї та обгрунтувати свою точку зору. Якщо учням бракує для цього мовних засобів, вони можуть скористатись словником або звернутись за консультацією до вчителя. Протягом декількох днів вони обмірковують свою точку зору й аргументацію. На уроці, безпосередньо перед початком розмови, учитель з’ясовує, хто яку думку буде обстоювати. Для цього він може використати картки, на яких учні пишуть, чи згодні вони з певною думкою, чи ні:

Англ.: I agree, I don't agree.

Нім.: Ich stimme zu. Ich stimme nicht zu.

Учитель збирає картки і, продивившись їх, розсаджує учнів у такий спосіб, щоб команди "однодумців" сиділи одна навпроти одної. Учитель сідає між цими командами і регулює хід дискусії.

Перед початком бесіди учні повторюють слідом за вчителем формули згоди, незгоди, часткової згоди. Їх можна написати на дошці або на плакаті, щоб їх всі бачили.

Розмову доцільно починати з найслабших учнів, аби вони могли якнайбільше скористатись висловлюваннями, заготовленими заздалегідь. Спочатку висловлюються два-три учні, що обстоюють одну точку зору (скажімо, ті, що сидять зліва від учителя). Учні, що сидіть з протилежного боку, слухають і отримують завдання:

Англ.: Listen and give your counter-arguments.

Нім.: Hört zu und führt eure Gegenargumente an!

Після висловлювань двох-трьох учнів з лівого боку слово надається тим, що сидять справа. А учні, що сидять зліва, слухають і готують свої контраргументи. Потім надається можливість обом командам вільно висловлювати свої думки, чи погоджуючись, чи не погоджуючись (чи частково погоджуючись) із думкою один одного. Якщо дискусія протікає активно, вчитель лише спостерігає, підказуючи, в разі необхідності, потрібне слово. Мовні помилки в ході цієї розмови можна не виправляти, якщо зрозумілий смисл того, що говориться. Якщо ж прозвучала фраза, яку зрозуміти неможливо, учитель допомагає учневі виправити її. Якщо вчитель бачить, що обговорення відбувається мляво і може взагалі припинитись, він намагається загострити дискусію, висловивши яке-небудь судження, яке може викликати незгоду однієї чи іншої "команди". Якщо ж розмова перетворюється в суперечку, і учні переходять на рідну мову, учитель намагається пом’якшити її, повернути учнів до іншомовних засобів висловлювання. Він намагається певним чином примирити прибічників протилежних поглядів. Не обов’язково, щоб дискусія закінчилась на цьому уроці. Учитель може перервати її в будь-який момент, надавши учням можливість завершити її після уроків. У кінці вчитель повинен похвалити учнів за активність, за самостійність мислення. Він може висловити і свою точку зору на проблему, що обговорювалась. Бажано, щоб він не просто визнав правоту тієї чи іншої "команди", а знайшов справедливі аргументи в тих і інших і висловив якусь "середню" точку зору, аби учні змогли подивитись на проблему з іншого боку.

Організація дискусії на потрібному рівні вимагає досить добре розвинених комунікативних здібностей, і вчитель повинен всіляко намагатись розвивати їх в учнів.

 

Питання для самоконтролю

1. Яка роль оперативної пам’яті при породженні мовленнєвих висловлювань? У який спосіб її можна удосконалювати?

2. Які труднощі непідготовленого мовлення? Яку роль може грати підготовлене мовлення при оволодінні говорінням іноземною мовою?

3. Яка найменша одиниця діалогу?

4. Які етапи навчання діалогічного мовлення?

5. Які особливості монологічного мовлення, якого потрібно навчати в школі?

6. Як учитель повинен готувати учнів молодшого та середнього етапів навчання до проведення групової бесіди в старших класах?