Головні проблеми, що вивчаються макроекономікою

Дискусії представників різних макроекономічних теорій і шкіл відбуваються, головним чином, навколо основного, ключового питання: чи припустиме втручання держави в ринковий механізм саморегулювання і, якщо припустиме, то в якій мірі? При цьому об’єктом аналізу всіх шкіл є наступні взаємопов’язані проблеми:

1) забезпечення сталого і збалансованого економічного зростання і зростання добробуту усіх верств суспільства країни;

2) забезпечення соціально прийнятного рівня зайнятості або припустимого рівня безробіття;

3) забезпечення стабільного стану грошової системи або помірної (до10 – 12% на рік) інфляції;

4) формування і раціональне використання бюджету країни й місцевих бюджетів за припустимого рівня їхніх дефіцитів, а також державного боргу;

5) підтримання оптимального торговельно-платіжного балансу країни;

6) забезпечення економічної безпеки й економічного суверенітету раїни;

7) визначення ступеня конкурентоздатності національної економіки та її відкритості для зовнішніх економічних стосунків.

У країн, що розвиваються, існують додаткові проблеми, які треба вирішувати. Це, по-перше, нестача покладів корисних копалин, енергетичних ресурсів і навіть орних земель. Крім того, в більшості цих країн переважає тропічний і субтропічний клімат, який перешкоджає високопродуктивній праці. Трудові ресурси цих країн характеризуються низькою кваліфікацією і продуктивністю праці, що також зумовлено недостатнього забезпеченістю устаткуванням, технікою та інструментами. До того ж, в окремих із цих країн праця прирівнюється до рабства і тому її уникають, перекладаючи на іноземців.

По-друге, дефіцит капітальних благ: машин устаткування, технологій, інновацій і просто писемності призводить до низьких доходів населення і скорочує можливості зростання заощаджень та інвестицій. У багатьох з них частка заощаджень у національному доході не перевищує 5%. До того ж ці заощадження, як і кваліфіковані працівники, переміщуються в більш розвинені країни. Ці труднощі підсилюються різноманітними соціокультурними та інституційними перешкодами: наявністю формальних і неформальних соціальних груп, каст, кланів тощо, надмірними витратами на справляння різних релігійних церемоній і ритуалів, корупцією і хабарництвом, що гальмують підприємство, тощо.

Як наслідок цих проблем – зростаюче відставання від розвинених країн за рівнем і якістю життя, усіма його показниками.

Специфічні проблеми мають країни, що переходять від планово-директивної економіки до ринкової (постсоціалістичні країни). Зокрема, в Україні накопичилось багато проблем, які можна поділити на дві групи: ті, що виникли від перебування України в складі Радянського Союзу, і ті, що виникли після проголошення незалежності. Ці проблеми трансформаційного характеру можна обговорити на семінарі, заслухавши реферат на тему: „Специфічні проблеми економіки України”. Серед головних можна виділити такі.

По-перше, це поступова децентралізація в управлінні державними підприємствами з боку уряду і формування конкурентного середовища серед державних і приватних підприємств.

По-друге, структурна перебудова економіки відповідно до вимог НТП, об’єктивних економічних законів, потреб людей і глобальних проблем людства.

По-третє, раціоналізація внутрішніх і зовнішніх економічних зв’язків між суб’єктами господарювання.

По-четверте, формування ринкової інфраструктури (банки; біржі; страхові, інвестиційні й пенсійні фонди; рекламні агенції; консалтингові, інжинірингові, інвестиційні аудиторські компанії; державні податкові Й митні системи; торгівельні будинки тощо).

По-п’яте, формування системи ринків (товарів і послуг, факторів виробництва, фінансових, валютних ринків).

По-шосте, формування законодавчої бази нової системи господарювання пере побудови системи підготовки кадрів для роботи в нових – ринкових умовах.

По-сьоме, перебудова системи освіти, охорони здоров’я, пенсійної та інших соціальних систем, виходячи з нових умов і створення нових інститутів і установ соціального захисту населення.

По-восьме, оскільки ринкова система господарювання припускає відкритість і конкурентність із забезпеченням однакових прав і обов’язків усім суб’єктам господарювання, то перехід до цієї системи господарювання потребує поєднання поступової лібералізації всіх сфер господарювання із вдосконаленням правових і регулюючих заходів держави (лібералізація ринків, зовнішньоекономічних зв’язків, демонополізація економіки, регулювання дій природних монополій, застосування системи банкрутств або санацій неефективних підприємств, ліквідація різних пільг для окремих підприємств, галузей або територій тощо).