Характеристика громадсько-педагогічних рухів України в 60-ті роки XIX ст.

60-ті роки характеризуються новими явищами в історії школи і педагогічної думки в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, збільшення сільських повстань, революційно-демократичний дух – все це об'єктивно сприяло розвитку шкільної освіти. У 60-і роки XIX століття передові педагоги України виступали проти школи за статевою ознакою з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. Вимогам реформи початкової, середньої і вищої школи, розвитку жіночої освіти, боротьбі українського народу за національну школу, впровадженню ефективних методів навчання приділялася все більша увага.

Цей період характеризується розвитком педагогічної преси, появою цілого ряду педагогічних журналів і газет. На сторінках педагогічних журналів освітлювали питання, що стосуються реформи шкільної освіти, психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін і ін. Суспільно-політичний рух 60-х років був неоднорідним. Педагоги, що належать до різних напрямів, трактували питання зі своїх класових позицій. Педагогічна думка середини і кінця XIX століття була представлена відомими діячами суспільно-педагогічної думки:

1) буржуазно-ліберальний напрям: М.І. Пирогов, Л.М. Толстой, Н.О. Корф і ін.;

2) революційно-демократичний напрям: К.Д. Ушинський, В.І. Водовозов, М.Ф. Чернишевський, В.Г. Бєлінський, Д.І. Писарев;

3) національний напрям: О.В. Духнович, П.О. Куліш, Л.Ф. Головацький і ін.

Основні ідеї суспільно-педагогічного руху 50-60-х років ХІХ ст.:

1) перетворення у сфері освіти, які б сприяли створенню школи відповідно до потреб суспільного розвитку: створення масової народної школи і для жінок зокрема створення педагогічних, освітніх і наукових співтовариств;

2) розвиток педагогічної публіцистики і педагогічних журналів;

3) відкриття суспільних і приватних шкіл різних типів;

4) участь представників руху в здійсненні реформ освіти, в становленні земського освітнього руху. Сприяння народній освіті шляхом розвитку книговидавництва і «Ходіння в народ».

2. Педагогічна діяльність М. Пирогова 13.11.1810р.- народився в Москві в сім'ї не багатого чиновника. 1824-1828рр. – навчався на медичному факультеті Московського університету. 1828-1832рр. – працює в Дерптському університеті. 1832р. – захистив докторську дисертацію і виїхав на стажування до Німеччини. 1841р. – переїхав до Петербургу став керувати кафедрою хірургії в медико-хірургічній академії. 1847р. – член-кореспондент АН, автор ряду наукових праць. 1854-1856рр. – учасник Кримської війни, організатор першої дружини санітарних сестер. 1856-1858рр. – опікун Одеського учбового округу. 1858-1861рр. – опікун Київського учбового округу. 1861р. відставка М.І. Пирогова. 1866р. – закордонне відрядження. 1866-1881рр. – вихід на пенсію, лікарська практика в с. Вишня під Вінницею. 23.11.1881 – М.І. Пирогів помер.

Видатний учений, лікар, основоположник військово-польової хірургії, Микола Іванович Пирогів (1810-1881) увійшов до історії суспільно-педагогічного руху як теоретик в області педагогіки і організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, а пізніше в Києві мала великий вплив на розвиток педагогічної думки і народної освіти не тільки України, але і Росії. У роботах «О ходе просвещения в Новороссийском крае и вопиющей необходимости преобразования учебных заведений», «О публичных лекциях по педагогике», «Циркулярное предложений директорам училищ Одесского учебного округа», «Об изменении правил приема в благородные пансионы при гимназиях…» іін. він виступав за демократизацію керівництва школою і шкільної системи в цілому.

У статті «Вопросы жизни» М. Пирогов формулює свої погляди на роль, значення і сучасний стан виховання, на його завдання і характер, приводить думку про те, що вихованню належить провідна роль в житті суспільства в цілому і кожній особистості окремо, що від виховання багато в чому залежить майбутнє людини.

М. Пирогов говорить, що питання виховання не стали поки що питаннями життя, що сучасне суспільство не приділяє йому необхідної уваги, не піклується про забезпечення виховання правильним напрямом. Більш того, у вихованні підтримується помилкова спрямованість. Найбільш істотним недоліком, а точніше, основою сучасного виховання, Пирогів називає стан освіти і виховання, які не відповідають інтересам держави, педагогіки і моралі. Дуже серйозним недоліком Пирогів вважав вузькопрофесійну спрямованість чиновницько-кар’єристську спрямованість виховання, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової і середньої школи та й студентів університету.

У статті «Школа жизнь» Пирогов пропонує єдину народну загальнодоступну школу для всіх дітей, починаючи з елементарної і до вищої. При цьому він пропонував упровадити принцип колегіальності в керівництві учбовими закладами.

Активну участь взяв Пирогов в обговоренні реформи народної освіти 60-х років. Боровся проти нерівності і національних обмежень щодо школи, Пирогів запропонував нову систему народної освіти. Основою цієї системи повинна бути елементарна школа з двох класів, в яких вивчаються Закон Божий, грамота, лічба. Наступним ступенем є прогімназія – реальна і класична з 4-х річним курсом навчання кожна. Після реальної прогімназії можна поступити в класичну, яка є вищим типом учбового закладу порівняно з реальною прогімназією. Середня школа передбачала два типи – реальну і класичну гімназії. Реальну гімназію рекомендувалося відкривати відповідно до місцевих потреб: у ній вивчалися прикладні, математичні і комерційні науки. Учні, що закінчують реальну гімназію, поступають у вищі технічні учбові заклади. Класична гімназія готує до університету.

З високою оцінкою слова пов'язані погляди Пирогова на роль і значення таких методів в середній школі, як розповідь вчителя, бесіди, творчі завдання для учнів. У навчанні і вихованні дітей раннього віку Пирогов рекомендував використовувати ігри, він називав їх сильною основою початкової освіти. При правильній організації гри вона сприяє розвитку мислення, відчуттів, фантазії.

Для Пирогова було аксіомою, що кожен вчитель будь-якого ступеня школи тільки тоді відповідає своєму призначенню, якщо одночасно з викладанням виховує учнів. Велике значення він надавав самостійній роботі вчителів щодо підвищення рівня знань і удосконалення своєї педагогічної майстерності.

На противагу існуючому статуту і офіційній педагогіці, Пирогов у ряді статей обґрунтовує принципи навчання у дусі демократичної педагогіки, що виховує навчання, з'єднання наочності і слова, диференційованого підходу до методів навчання і виховання, обліку індивідуальних особливостей особистості, підвищення ролі вчителів в навчально-виховному процесі, творчого підходу до нього і ін.

Пирогов був прихильником жіночої освіти. Проте він – був проти рівноправ'я жінок з чоловіками в отриманні плати за роботу. У цих поглядах відчувається типовий представник ліберальної буржуазії.

У основі поліпшення життя людей, по Пирогову, є, перш за все, широкі соціальні перетворення, головною умовою яких повинні бути радикальні зміни в системі освіти і виховання, розвиток освіти і науки України. Саме пропозиції щодо ліквідації соціального характеру національної освіти, відкритого доступу в середню і вищу школи всім дітям, ідея гармонійного розвитку природжених «сил народу» утвердили Пирогова як відомого громадського діяча.

 

3. Педагогічна діяльність М. Корфа

Корф Микола Олександрович (1834-1883) – видатний педагог і методист, народився в Харкові. Закінчив Петербурзький пансіон А.Я. Філіппова. У 1848-1854рр. навчався в Олександрійському ліцеї (Петербург), поле закінчення якого служив в Міністерстві юстиції. Створив мережу навчальних земських малокомплектних шкіл. М.О. Корф, виконуючи обов'язки голови повітової училищної ради м. Олександрійську (зараз м. Запоріжжя), багато зробив для створення в повіті нових учбових земських шкіл, здійснював організацію недільних повторювальних шкіл.

У створених Корфом початкових земських школах (з трирічним курсом навчання) заняття проводилися одним вчителем одночасно в трьох класах. Підготовці вчителів для цих шкіл він віддавав багато сил, розробляючи план занять і методики проведення уроків, а також сам проводив уроки. Крім того, Корф організував проведення вчительських з'їздів. Значне місце в його педагогіці відведене ідеї загального обов'язкового навчання шляхом досягнення писемності населення. До важливих умов здійснення загальної освіти Корф відносив:

1. Обов'язкове навчання дітей, як хлопчиків так і дівчаток, незалежно від їх національного походження і соціального статусу.

2. Така організація учбово-виховного процесу, яка б гарантувала придбання дітьми дійсно потрібних і твердих знань, умінь і навиків.

3. Сумісне навчання хлопчиків і дівчаток.

4. Близьке розташування школи від місця мешкання учнів.

Основною метою загальноосвітньої школи Корф вважав підготовку людини до життя, людини розвиненої у фізичному і духовному плані. Школа при цьому повинна забезпечувати учням різносторонні гуманітарні і реальні знання, розвивати здібність до самоосвіти, виховувати в них такі моральні якості, як патріотизм, чесність, справедливість, любов до праці, дисциплінованість; сприяти зміцненню фізичних сил і здоров'я учнів і розвивати естетичні відчуття.

Основними дидактичними правилами Корф називав такі:

1. Не вимагати від учнів заучування того, що їм не зрозуміло, проте добиватися твердого запам'ятовування того, що ними добре засвоєно.

2. Доступність процесу навчання.

3. Привчати дітей до самостійної роботи. В процесі навчання йти в перед, спираючись на досягнуте.

4. Наочність навчання.

З метою реалізації вищеназваних дидактичних правил М. Корф написав підручник «Наш друг».