Дидактичні погляди Ф. Дістервега

Фридрих-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790-1866) народився в місті Зігене (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри, зубріння. У 1808р. вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив в 1811р., отримавши вчене звання доктора філософських наук. У студентські роки цікавився не тільки філософією, а і історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем фізики і математики в середніх школах Франкфута-на-Майні і Ельберфельда. У 1820р. прусський уряд в Мерсі, відкриває вчительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову. Працює вчителем дослідницьких початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає журнал «Рейнські листи для виховання і навчання». Дістервег редагував його сорок років і помістив в нім більше 400 статей.

З 1832р. він керував Берлінською вчительською семінарією, яку звів в ранг центру вчительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і декілька методичних керівництв. У 1835р. вийшла його двотомна робота «Керівництво до освіти німецьких учителів» (перший том був присвячений загальним питанням дидактики, другий, – містив методики викладу окремих предметів). Книга придбала широку популярність. У 1832-1841рр. він створив в Берліні 4 вчительських співтовариства, а в 1848р. був вибраний головою «Загальної вчительської спілки». В цей же час разом з прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав «Записку 23», в ній він засуджував конфесійні школи і висував вимоги створення єдиної школи для дітей всіх націй. У 1847р. Дістервег був знятий з посади директора семінарії за вільнодумство, а 1850р. звільнений, проте він не припинив літературно-педагогічної і суспільної діяльності, видав журнал «Педагогічний щорічник».

У 1854р. були видані реакційні «Правила про викладання у вчительській семінарії і в початковій школі», ці правила відкинули школу далеко в минуле. Дістервег вів боротьбу проти них в пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858р.

Боротьба Дістервега проти «Правил» мала великий вплив на вчительську і суспільну думку. Дістервег продовжував свою діяльність до кінця свого життя, помер він в 1866 році.

Метою виховання по Дістервегу є підготовка гуманних і свідомих людей, виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку таке виховання, повинно бути головним завданням виховання дітей і молоді.

Основними принципами виховання Дістервег вважав: принцип природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання відповідно до природного ходу розвитку дитини, врахування її вікових і психологічних особливостей. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, які необхідно розвивати. Завдання виховання – збудити задатки, щоб вони могли самостійно розвиватися.

Суть принципу культтуровідповідності полягає в тому, щоб в процесі виховання дітей, яке здійснюється в певний час, місці і умовах розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.

Під самодіяльністю Дістервег розумів активність, ініціативу, він вважав їх важливими рисами особи. У розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і обов'язкову умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не можна, він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.

Головна мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути у підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, красі, добру».

Головне завдання навчання – збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивалися у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати – означає збуджувати розумову активність учнів – таке головне положення його дидактичних правил. Він був прихильником розвиваючого і виховуючого навчання. Ці положення сформульовані ним в 33 правилах («від близького до дальнього», «від простого до складного», «від відомого до невідомого», „від більш легкого до більш тяжкого”). Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Умовою успішного засвоєння учбового матеріалу він вважав доступність його для учнів. «Ні чого не учи передчасно». А щоб знання були твердими, Дістервег радить вчителям турбується про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу: «Учити і забуває – означає руйнувати пам'ять». Він вимагав, щоб вчителі боролися за високу культуру мови.

Кажучи про необхідність розумової активності учнів в процесі навчання, Дістервег стверджував, що поганий вчитель підносить істину, а хороший – учить її знаходить. Необхідно виховувати у кожного учня глибоке переконання, що ніхто не може за нього подумати, що він сам всього досягне. Прагнення осмислити матеріал повинне стати внутрішньою потребою учня. Справжній вчитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це – стрижень всієї книги Дістервега «Керівництво до освіти німецьких учителів».

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег змалював три його ступені: ступінь відчуттів (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).

Серед методів навчання він реалізував ті, які порушують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладу, не повідомлення учням нових знань, а з початку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відкривається в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким чином наука прийшла до певних положень. Таким чином, наука викладається не прямо в своїх сучасних результатах, а як «живий процес мислення». Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.

В цілому вся педагогіка Дістервега направлена на підняття морального рівня, загальної, соціально-наукової і педагогічної культури вчителів. За цим ученням, священний обов'язок кожного вчителя – це постійна робота над собою, над своєю освітою, оскільки він лише доти сприятиме освіті інших, поки продовжує роботу над своєю освітою.