Основними методами виховання спартанців були змагання, формування звичок, покарання, бесіди; суспільне виховання, особистий приклад.

Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як передвісник високої духовної культури, формування гармонійно розвиненої людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота і фізична доскональність.

Саме у Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як цілі виховання. На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку придбали різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки.

Особливості економічного розвитку і політичного життя населення знайшли своє відображення в системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також відстоювала інтереси рабовласників, проте була різноманітнішою. Загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання і презирливе відношення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати школи, і їх виховання здійснювалося в праці нарівні з дорослими.

Метою виховання Афінської системи було різносторонній розвиток особистості: „Більш за все ми прагнемо щоб громадяни були прекрасні душею та сильні тілом, або саме такі люди гарно живуть разом у згоді та в час війни рятують державу...” (Луксіан).

До семи років діти вільно народжених громадян виховувалися вдома, з ними були мати, ненька, раб-дядько. Після семи років дівчата залишалися вдома, а хлопчики починали відвідувати платні школи. З семи до тринадцяти років хлопчики навчалися в мусичній школі: школа граматиста (навчання грамоті і лічбі); школа кефариста (літературно-музичне виховання); з тринадцяти до вісімнадцяти років хлопчики відвідували гімназійні школи: палестра (школа стародавнього п’ятиборства); гімнасія (вивчали риторика, займалися гімнастикою, музикою); з вісімнадцяти років до двадцяти – ефебія, це суспільна установа, де викладачі, що знаходилися на службі, учили військовій справі: стрілянині з лука і катапульти, метанню дротика тощо)

В Афінах були традиційні цінності полісного виховання – це єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту.

5. Древньогрецькі філософи про формування особистості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит)

У Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Відомі філософи того часу були одночасно і представниками ідей античного миру.

Сократ (469-399 до н.е.) – син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Був супротивником пізнання світу природи через її недоступність людському розуму, прагнув показати, що люди повинні пізнавати тільки самих себе і удосконалити свою мораль. На його думку, це і є мета виховання. Сократ вів бесіди по питанням моралі на площах, вимушував своїх слухачів шляхом питань і відповідей знаходити істину, сам при цьому не пропонував готових положень і виводів. Такий стиль ведення бесіди із слухачами почав називатися сократовским, а з часом – евристичним.

Платон (427-347 до н.е.) – видатний древньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. У роботах «Держава», «Закон» Платон змалював проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. По його теорії, діти до 7 років повинні виховуватися на площах біля храмів, де жінки-вихователі, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, вчаться музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонувалася школа фізичного виховання – палестра – з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років – ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20 років хлопці, які не проявили здібностей до наук, ставали воїнами, а ті, хто залишалися, до 30 років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія, музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особистості віком від 30 років до 35, найбільш здатні, можуть продовжувати удосконалити свою освіту, щоб потім стати керівниками держави. Після 50 років вони відстороняються від керівництва державою і можуть далі самоудосконалюватися.

Виховання жінок, на думку Платона, повинне бути таке ж, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, Платон рекомендував відноситися до них суворо, карати за будь-яку провину, об'єднувати в групи за ознакою різномовності, щоб вони не спілкувалися між собою.

Таким чином, педагогічна система Платона була побудована на користь рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не брала до уваги виховання рабів. Філософ з презирством відносився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте, Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема про необхідність виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, утворення для дорослих і самовдосконалення людини впродовж всього життя.

Аристотель (384-322 до н.е.) – учень Платона, древньогрецький філософ і педагог, автор наукових робіт в області філософії, політики, етики, естетики, правознавства. Він був вихователем Олександра Македонського. Вперше ввів основні положення логіки. У 335г. заснував в Афінах філософську школу – Лікей.