Народна Рада

Виник у 1885.

Романчук – засн.

Мета: – розвиток народності, лібералізм, демократія, федералізм

За Автономію в межах Австро-Угорщини

Раликальний рух Галичини

Сер. 70х р.р. 19 ст.

Герлецький,Франко

Засади соціал-му, захист соц. інтересів

Потім із наростанням сусп-політ проблематики в укр.. сусп. під владою цих держав зароджуються політичні партії.

Захід. У.: РУРП (рус-укр радикал), УСДП(соц.-дем), УНДП(нац.-дем)

Наддніпр У:РУП (револ), УНП(народ.), Укр. соц.-дем. «Спілка»

85.

Саме поняття літературного бароко ввійшло в науку лише недавно, після першої світової війни. Поняття „бароко” прикладали раніше лише до сфери пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства). Пізніше помітили, що й стиль інших мистецтв (музика, література) має спільні риси із стилем мистецтв пластичних. Та й досі наука не закінчила дослідження барокової літератури. Найменше зроблено в слов'ян; лише польська та чеська барокова література порівняно добре досліджена. Для освітлення української барокової літератури зроблено лише перші кроки, хоч матеріал зібрано почасти вже давно.
· Літературне бароко на Україні є явищем 17-18 ст. Бароко в сфері пластичних мистецтв іноді називали „козацьким бароко”. Без достатньої підстави: бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою на Україні тих часів. Ще менше підстав називати літературне бароко „козацьким”: українські письменники тих часів були здебільшого не козаками, а ченцями. Та й споживачі літератури навряд чи були головне козаками. Але українське бароко — не таке універсальне явище, як бароко Заходу. В ньому значна перевага елементів духовних над світськими. Ще більше, мабуть, лише в чехів. Світських елементів не бракує цілком: є й світську лірика, і новела, і — хоч і лише випадкові — світські елементи в драмі, нарешті — є світська хроніка, лист, науковий трактат. Але „духовний” елемент переважає в змісті. Зовсім бракує типового для бароко природознавчого трактату: спочатку бракувало місця (високої школи), що плекала б цей ґатунок літератури, а пізніше (в 18 ст.) українці-природознавці знайшли для себе ґрунт лише в чужій (російській) науковій літературі.
· Своє й чуже сполучені в українській бароковій літературі в не зовсім звичайних формах. Україна не мала виразної та характерної ренесансової літератури. Отже, просякання світських елементів у літературу, зокрема — знайомство з античністю, почасти йшло вже в часи бароко та не мало характеру боротьби, революції проти церковної традиції. Античність приходила на Україну вже після примирення її з християнством, у формах барокового, християнсько-міфологічного синтезу: тому помалу, але без опору починається розповсюдження вжитку міфологічних образів: релігійна лірика стоїть під охороною античних „муз”; Пресвята Діва стає „Діаною", хрест порівнюють з тризубом Нептуна, в містичних трактатах з'являються „амури" та „купідони" і т. д. Бароко прийшло без великої літературної боротьби і прийнялося, як нова рослина на плодючому ґрунті. Єдиний, може, хто міг би боротися проти бароко, Іван Вишенський, сам у своїй літературній формі був до бароко дуже близький та радше сприяв його успіхові саме стилем своїх творів. Вишенський лише не прийняв би поєднання християнства з античністю,,,синкретизму".
· У дослідженнях естетики бароко останнього часу прийнято визначати так звану літературу "високого" - аристократичного і елітарного бароко і бароко "середнє" та "низьке", яке відповідно мало виражати інтереси народних мас і бути більш демократичним і доступним.
· Під безпосереднім керівництвом Київської академії виробляється своєрідна система української освіти, яка вплинула на формування та розвиток низових жанрів бароко. Не дарма П.Житецький зосереджував увагу на тому факті, що запроваджувані російським правлінням народні училища тривалий час не приживалися на українському ґрунті, бо не відповідали суспільним потребам українців, які мали значно вищі, ніж елементарні, навики грамотності. Житецький вказував, що у так званих "мандрованих дяках" була вся сила просвітницького руху, який почався за ініціативою народу і який не відривався від народного ґрунту. Ця взаємодія народних і книжних впливів у зв'язку з рухомим складом української школи багато пояснює як y світогляді українського народу, так і в постійному вираженні цього світогляду.

Бароко як відображення патетики національно-визвольної боротьби, з’єднання творчих сил духовенства, братств і козацтва. Характерні риси бароко: його дивовижність, динаміка, емоційність, експресивність, пишність, драматизм, містицизм.

Формування бароко в літературі, філософії, архітектурі, живопису.

Характерні риси літературного бароко: багатослів’я, пишномовність, патетика, епітети, метафоричність, антитези. Бароко в поезії, драматургії, полемічній літературі. Коротка характеристика літературних пам’яток від культурно-національного відродження 20-х—30-х років XVII ст. до творчості Г. Сковороди та «Історії Русів». Творчість С. Яворського, Ф. Прокоповича, Захарія Копистенського, Лазара Барановича, М. Смотрицького та ін. Козацькі літописи Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки. Прихильність українських діячів до західної моделі культури.

Філософія бароко професорів Києво-Могилянської академії. Ідеї гуманізму, реформації, просвітництва; залежність прогресу від розвитку освіти і культури. Людина та її досконалість як об’єкт дослідження філософів бароко і розуміння залежності людини від сил Всесвіту. Людина як мікрокосм у макросистемі Всесвіту. Мислення і дух як засіб єднання людини з Богом. Прагнення добра і блага через очищення від гріховності.

Українське, або козацьке, бароко в архітектурі. Характерні риси: планово-ландшафтно-просторова підпорядкованість ідеї тріумфу, динамізм, експресія, пишність.

Барокова споруда як частина просторово-архітектурно-ландшафтного ансамблю. Пишність ліплення, його широкі декоративні можливості. Зразки бароко: Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський у Києво-Печерській лаврі, там само церква Різдва Богородиці, дзвіниця Й. Г. Шеделя, дзвіниця Степана Ковніра, будинок музею книгодрукування в лаврі, церква Спаса на Берестові, будинок полкової канцелярії в Чернігові, Воздвиженський собор у Полтаві.

Школи архітектурного українського бароко. Розвиток барокового живопису. Характеристика барокового іконопису та світського живопису. Епітафіальний, ктиторський, парсунний, монарший портрет. Характерні риси живопису бароко: рослинний орнамент, використання елементів фольклору; поєднання світських та іконописних елементів в одязі; реалізм трактування обличчя; уквітчаність, незвичайність, дивовижність, їх протиставлення реалістичності, героїчна патетика.

Характеристика української музичної культури XVII—XVIII ст. Творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

86.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Термін «постмодернізм»

Вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца^[1] (Rudolf Pannwitz) "Криза європейської культури"^[2] (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці^[3].

В англійській мові розрізняють терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах^[4]. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité;).