Японія.

Держава в Японії постала в ІІІ - ІV ст. Її утворення було обумовлено розкладом первіснообщинного ладу серед племен, що мешкали на теренах японських островів. Формування держави відбувалося навколо потужного племінного утворення Ямато (ЯМАТО – племінний союз в Японії в ІІІ – ІV ст. з центром в районі сучасного міста Нара. На його основі постала рання японська держава. Пізніше поняття Я. стало використовуватися для означення давньояпонської держави).

Період формування єдиної держави в Японії тривав декілька століть. На чолі держави стояв імператор. Але влада його була номінальною. Досить швидко владні повноваження зосередилися в руках князів – дайміо. Імператор же був тільки першосвященником (в Японії панувала релігія сінто). У VІІ ст. в Японії підсилилися впливи з Китаю. Звідти було запозичено систему управління та ідеї буддизму й конфуціанства. У 645 р. відбувся так званий переворот Тайка. Очолив його принц Наканое. Йому вдалося приборкати свавільних князів (дайміо). Земля була проголошена власністю держави. Князі отримували землю в умовне володіння. Ця система нагадувала бенефіціарну в Європі. Утворилася в Японії і своя система васалітету. Тоді ж було створено централізовану систему державного управління у складі центральних та місцевих органів. Вищими державними органами були верховна державна рада, державний секретаріат та вісім відомств. Останні поділялися на відомства “ліве” і “праве”. До “лівого” належали: відомство покарань, відомство скарбів, відомство двору та військове. До “правого” – центральних справ, чинів, управління, “народних справ”. У 701 р. всі ці перетворення були закріплені в збірці законів, що отримала назву кодекс Тайхорьо.

Разом з тим влада як і в попередні часи залишалася в руках аристократії. Фактично політична історія Японії в Середні віки може бути зведена до історії боротьби аристократичних кланів. У 1192 р. правителем країни було проголошено одного з аристократів Мінамото. Він став сьогуном (СЬОГУН – в Японії титул військово-феодальних правителів, які управляли державою від імені імператора. Останній був позбавлений будь-якої реальної влади. В руках С. фактично зосереджувалося все управління державою. Він очолював виконавчу та законодавчу владу, керував діяльністю фіскальних органів, командував збройними силами. Посада С. була спадковою. Її традиційно посідали представники наймогутніших феодальних князівських родів (дайміо). Існувало три династії С.: Мінамото (1192 – 1333), Асікага (1333 (1338) – 1573) та Токугава (1603 – 1867). Останній С. був усунений від влади під час революції 1867 – 1868 рр.). В країні встановилася система управління, що отримала назву сьогунат (СЬОГУНАТ – особлива форма військово-феодальної диктатури в середньовічній Японії. Існувала в 1192 – 1867 рр. В період С. влада концентрувалася в руках сьогуна, який спирався на бакуфу (уряд). Адміністративний апарат знаходився під контролем військового стану (бусі). Не існувало розподілу між законодавчою та виконавчою владами).

Було створено новий державний апарат – бакуфу. Він складався з трьох відомств: законодавчо-адміністративного, військового та судового.

Верховна влада була зосереджена в руках сьогуна. Його посада була спадковою. Імператор ніякої реальної влади не мав. Існували імператорський двір, деякі імператорські органи державного управління, але це була фікція. Імператорам рекомендувалося вивчати мистецтва, історію, але ніяк не займатися політикою.

Однак і сьогунам не вдалося об’єднати країну. Вона залишалася поділеною на напівсамостійні князівства, які постійно між собою воювали.

Острівне положення Японії обумовили відсутність зовнішньої агресії. (Лише у ХІІІ ст. Японії загрожували монголи, які здійснили дві спроби підкорити країну. Однак обидва рази зазнали невдачі). Це і обумовило той факт, що попри внутрішню слабкість держави вона зберігала свою незалежність і внутрішню єдність.

Право вивчати самостійно.

ТАЙХОРЬО – японський середньовічний звід права. Т. систематизував всі законодавчі акти від 646 до 700 рр. Створений у 701 р. Набув чинності у 702 р. В наступні роки перероблявся і 718 р. з’явився під назвою “Йоро ріцу рьо”. Зазнав відчутного впливу китайської державно-правової традиції і зокрема постулатів конфуціанства. Складався з 953 статей. Т. містить закони щодо державного управління в центрі та на місцях, організації та діяльності державного апарату, структури та ієрархії чиновництва, повинностей, правового статусу різних категорій населення. Т. закріплював надільну систему землекористування, запроваджену реформою Тайка. Т. закріплював курс на централізацію держави та зміцнення влади монарха. Формально Т. мав чинність до епохи Мейдзі.