Проектними ризикамиВ силу того, що кредитори (банки) у різноманітних схемах проектного фінансування приймають на себе, як правило, більшу частину проектних ризиків, принципи, методи та інструменти управління цими ризиками у їх діяльності мають велике значення. Аналіз ризиків проектного фінансування, їх ідентифікація та оцінка мають бути для банків не окремим початковим етапом управління ризиками проектної діяльності, а їх постійною функцією, яка має існувати на усіх фазах та етапах проектного циклу. У зв’язку з цим, управління кредиторами ризиками у рамках проектного фінансування має здійснюватися за такими основними принципами, див. рис.6.6. Принцип прив’язки рівня ризиків за проектом з умовами та структурою його фінансування означає, що розміри фінансування банком даного інвестиційного проекту визначаються не лише виходячи із кошторису та бюджету даного проекту, але й із міркувань оптимізації структури кредитного (проектного) портфеля банку (за видами проектів, секторам, регіонам тощо) з метою зниження ризиків банківської діяльності у цілому. Принцип оптимізації структури фінансування проекту за рахунок застосування різних типів позик та кредитів такождає можливість банку через додаткові заходи знижувати проектні ризики. Зокрема, комерційні банки зацікавлені у залученні субординованих кредитів та позик (subordinated loan).
Рис. 4.6. Основні принципи фінансового менеджменту, що застосовуються банками при схемах проектного фінансування для зниження проектних ризиків
Суть їх у тому, що вони субординовані по відношенню до головного, або старшого кредиту або позики (senior loan), вимоги за ними задовольняються після задоволення вимог по головному (старшому). Субординовані кредити мають такі основні переваги для позичальника, як фіксована відсоткова ставка, тривалий період (більше 10 років) та, як правило, вони не забезпечені. При визначенні структури фінансування (debt/equity ratio) банк, що надає старший кредит нерідко прирівнює субординовані кредити до капіталу проектної компанії (equity), бо вони, як правило, надаються засновниками проектної компанії або іншими спонсорами. Субординовані кредити можуть надаватися уже у ході реалізації проекту - для покриття непередбачених витрат за проектом та фінансування інших гарантійних платежів. Банки в якості додаткових заходів зниження своїх ризиків поряд субординованими кредитами часто використовують і старші незабезпечені кредити (senior unsecured credits). Такі кредити “не конкурують” із старшим кредитом основного банку-учасника проектного фінансування у розрізі забезпечення (активи проектної компанії; резервний пул спонсорів проекту; гарантія завершення проекту тощо). Разом з тим, угоди за такими незабезпеченими кредитами можуть містити деякі досить жорсткі умови (наприклад, негативні оговори, які забороняють отримувати позичальнику нові банківські кредити, збільшувати понад встановленого ліміту загальну кредиторську заборгованість), які у цілому ускладнюють управлінням проектом. Як правило, старші незабезпечені кредити надаються лише солідним компаніям з відмінною репутацією, які працюють у бізнесі тривалий час. У проектному фінансуванні представлення таких кредитів можливе лише при наявності у проектної компанії солідних та відомих засновників; при значній капіталізації проектної компанії та залучення до фінансування проекту крупних субординованих кредитів та позик. Банками можуть використовуватися також і кредити, які не відносяться до категорії старших, але являються забезпеченими (secured loans other than senior debt). Вони використовуються для кредитування закупок у рамках проекту деяких видів обладнання, машин та нерухомості, які є достатньо надійним забезпеченням платіжних зобов’язань за кредитом. У цьому випадку виникає конфлікт інтересів між головним банком-кредитором, який здійснює контроль за усім проектом та відповідає за неподільність усіх активів за проектом, та додатковими кредиторами, які фінансують закупки окремих достатньо ліквідних елементів проектних активів. Як правило у головному кредитному договорі встановлюються обмеження та заборони, що стосуються можливості проектної компанії укладати угоди на кредитування закупок і/або створення проектних активів, які стають поза зоною контролю головного банку кредитора. Принцип максимальної гнучкості умов кредитної угоди означає прив’язку фінансових умов кредиту до змін “зовнішнього середовища” проекту та показників самого проекту. Зокрема, для зниження ризику зміни відсоткової ставки банк прагне встановити “плаваючу” ставку, при якій загальна сума заборгованості наперед невідома, то на випадок суттєвого її збільшення кредитний договір одночасно може передбачати обмеження на виплату дивідендів проектній компанії та інші заходи посилення фінансової дисципліни для позичальника. Гнучка та урівноважена позиція банку по відношенню до позичальника може проявлятися і у відмові від жорсткого графіку повернення платежів по кредиту. Платежі, що повертаються, можуть визначатися у вигляді частки від загального обсягу грошової виручки від реалізації проекту, наприклад, 50 або 70%, при цьому, як правило, ці платежі у першу чергу призначені для виплати нарахованих відсотків, а частина, що залишається - для погашення основної суми боргу. Зрозуміло, що при такій схемі погашення заборгованості загальний строк погашення не є фіксованим, а залежить від інтенсивності чистого грошового потоку у рамках проекту. Згода банку на таку невизначеність фактично відображає його готовність розділити з позичальником ризики за проектом на виробничій фазі. Якщо деякі фінансові коефіцієнти по проекту (наприклад, коефіцієнт покриття боргу1) набуває критичне значення (сильно відхиляється від запланованого), то банк може вимагати направити на погашення заборгованості до 100% грошової виручки від проекту (або навіть вимагати від гарантів повернення усієї невиплаченої суми боргу). Принцип вибору оптимальних схем та методів проектного фінансування передбачає використання банком усіх можливих схем фінансування в залежності від особливостей інвестиційного проекту. Окрім “класичної” схеми проектного фінансування, коли кредит надається спеціальній (проектній) компанії, що виступає у ролі замовника проекту, можливі і інші схеми, зокрема: ð фінансування з використанням різних форм лізингу; ð надання кредиту експортеру і/або підряднику, який приймає участь у реалізації проекту; ð надання кредиту покупцю проектної продукції; ð надання гарантій у різних формах проектній компанії або експортеру/підряднику, який приймає участь у реалізації проекту; ð форфетирування контрактів на поставку інвестиційних товарів та здійснення підрядних робіт та ін. Принцип поетапного використання джерел фінансування означає, що банки мають організувати фінансування таким чином, щоб у першу чергу використовувалися кошти (капітал) проектної компанії, а вже потім – кошти банку. Це пов’язано з тим, що більшість проблем проектної діяльності проявляються уже на початкових етапах інвестиційної фази і подальша реалізація проекту може пристановитися або зупинитися назавжди.
|
