Вільнодумство й атеїзм в історії людства.

Вільнодумство Стародавнього світу

Перші прояви критичного ставлення до релігії знаходять серед літературних пам’яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є „Бесіда пана з рабом” і „Пісня Арфіста” (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім в Китаї ставить критику релігії на філософську основу.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Вже в VI ст. до н.е. представники т.з. мілетської школи Фалес, Анаксимандр, Анаксимен розглядали світ як саму собою зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першопричини всього, що існує.

Сучасник Геракліта Ксенофан (бл. 565-473 рр. до н.е.) висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою.

Демокріт (460-370 рр. до н.е.) започаткував новий етап розвитку вільнодумства. Його погляди являли собою сформований матеріалістичний світогляд. Виходячи з визначення вічності і незнищеності матеріального світу як аксіоми, він приходить до висновку про існування первинних „цеглинок” - атомів.Він висловив також думку про походження живого з неживого, про те, що релігія виникла з незнання природи, що „страх створив богів”. Демокріт справив великий вплив на подальший розвиток вільнодумства.

Вільнодумство Стародавнього світу було, в основному, ще наївним і безпосереднім.

Середньовічне вільнодумство

Релігійна ідеологія починає набувати виключного становища у феодальному суспільстві, безроздільно панувати у всіх сферах суспільства. Проте розвиток вільнодумства не припинився.

На Сході визначним представником вільнодумства стає таджицький вчений, поет і філософ Омар Хайям (бл. 1040-1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку.

Значний внесок у розвиток матеріалізму і вільнодумства вніс англійський філософ і природознавець, предвісник дослідної науки Нового часу Р.Бекон (1214-1294 рр.). Він пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання, викривав аморалізм та неуцтво християнського духовенства.

Продуктом народного вільнодумства можна вважати анонімні твори „Про трьох обманщиків”, які набули поширення у ХІІ ст.

Найбільш видатними вільнодумцями Россії XVI ст. були М.Башкін і Р.Косой. М.Башкін заперечував ряд догматів православ’я, виступав проти кріпосництва і за це його відправили до монастиря. Ф.Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення потойбічного життя, безсмертя душі і багатьох інших догматів православ’я.

Вільнодумні ідеї середньовіччя підготували почву для більш високого ступеня вільнодумства - вільнодумства буржуазного суспільства.

Вільнодумство епохи Відродження та Нового часу

В XV - XVI ст. у Західній Європі відбувається розпад феодального суспільства і формуються капіталістичні відносини. Розвиток науки, особливо природознавства, сприяв посиленню матеріалістичних тенденцій у філософії. Відроджувалось античне вільнодумство, але на більш високому рівні. Вільнодумство цього часу - це різноманітні виступи проти церкви.

В епоху Відродження ідеї вільнодумства набули широкого розповсюдження. До них звертаються філософи, вчені, письменники, публіцисти, зокрема італієць Джовані Бокаччо (1313-1375 рр.) у своєму творі „Декамерон” не тільки відверто висловлює своє вороже ставлення до духовенства та церкви, але й прямо виступає проти релігії.

До вільнодумців епохи Відродження можна також віднести геніального італійського художника, вченого, інженера і філософа Леонардо да Вінчі (1425-1515 рр.), який називав католицьку церкву „крамницею обманів” та різко критикував теологію і марновірство. У своїх творах він пропагував реалізм і радість життя.

Високе піднесення вільнодумства можна пов’язати з розвитком матеріалізму в Новий час у країнах Західної Європи (кінець XVI- XVII ст.). Вільнодумство цього періоду в основному розвивалося під впливом геніальних ідей Г.Галілея (1564-1642 рр.). Він одержав нові, рунтовніші підтвердження системи Коперника.

Сучасники Г.Галілея - родоначальник англійського модернізму Ф.Бекон (1561-1626 рр.), його співвітчизник філософ Т.Гоббс (15881679 рр.) та французький вчений П.Гассенді (1592-1665 рр.) - продовжили і розвинули ідеї вільнодумства, вели боротьбу за витіснення релігії з філософії і науки, заперечували ідею Бога і безсмертя душі, проголошували атомістичне вчення Епікура.

Видатною фігурою вільнодумства XVII ст. був також Б.Спіноза (1632-1677 рр.). Своїм „Богословсько-політичним трактатом” він поклав початок науковому аналізу Біблії.

Виступи вільнодумців XVI - XVII ст. здебільшого маскувалися пантеїзмом і деїзмом.