Технологія отримання господарського мила з жирових відходів м’ясокомбінатів. Вимоги до якості продукції.

Мило – це розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з’єднання жирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

Виробництво сучасного туалетного та господарського мила – автоматичний та хімічний процес. Багато якостей мила, наприклад, розчинність у воді, ціноутворення, миюча здатність, бактерицидні та зволожуючі властивості, залежать від його складу та добавок. У хімічному відношенні основним компонентом твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай, це натрієві, рідше – калієві і амонієві солі таких кислот, як стеаринова, пальмітинова, міристинова, лауринова і олеїнова. Додатково в складі мила можуть бути й інші речовини, які в останні роки стали дуже популярні в якості ароматичних добавок та засобів дезинфекції. Їх додають для приховування неприємного запаху лугу, тому навіть у найпростішому косметичному милі без спеціальних ароматів не обійтися. До мила також додають барвники і компоненти, що роблять піну по-справжньому білосніжною. Проте не слід забувати, що чим більше в милі натуральних компонентів, тим воно краще. Саме натуральні продукти та трави роблять мило м’яким, ароматним і надають йому лікувальних та зволожуючих властивостей.

Для отримання господарського мила використовується різноманітна сировина, яка істотно впливає на органолептичні показники якості мила – колір, запах, миючу дію і збереження початкових властивостей. До складу господарського мила можуть входити залишки як насичених, так і ненасичених жирних кислот. Насичені жирні кислоти – пальмітинова надає милу твердість і хорошу піноутворюючу здатність, стеаринова – посилює миючу дію мила в гарячій воді, лауринова – «допомагає» милу краще розчинятися у холодній воді, збільшує миючу здатність, зменшує набухання. А мило, отримане з додаванням ненасичених жирних кислот, таких як олеїнова, лінолева, ліноленова, відрізняється рідкою чи мазеподібною консистенцією, легко окислюється по подвійним зв’язкам і швидко гіркне, проте милиться в холодній воді. Джерелом жирних кислот є натуральна органічна сировина тваринного або рослинного походження і жирозамінники. Для виготовлення господарського мила використовують тільки технічні тваринні жири, які отримують з сировини, непридатної для харчових цілей. За необхідності жири відбілюють і дезодорують. Поруч із тваринними жирами можна використовувати риб’ячі жири і жири морських тварин.

Отримання мила засноване на реакції омилення – гідролізу складних ефірів жирних кислот з лугами, в результаті якого утворюються солі лужних металів і спирти. У спеціальних ємностях (варильних котлах) нагріті жири обмилюють їдким лугом (зазвичай каустичною содою). У результаті реакції у варильних котлах утворюється однорідна в’язка рідина, що густішає при охолодженні – мильний клей, що складається з мила і гліцерину. Вміст жирних кислот в милі, отриманому безпосередньо з мильного клею, зазвичай 40 – 60%. Такий продукт має назву «клейового мила». Спосіб отримання клейового мила прийнято називати «прямим методом». «Непрямий метод» отримання мила полягає в подальшій обробці мильного клею, який піддають відсолюванню – обробці електролітами (розчинами їдкого лугу або хлористого натрію), в результаті відбувається розшарування рідини: верхній шар, або мильне ядро, містить не менше 60% жирних кислот, нижній шар – підмильний луг, розчин електроліту з великим вмістом гліцерину. Отримане в результаті непрямого методу мило носить назву «ядрового».

Вищий сорт мила – піліроване, отримують при перетиранні висушеного ядерного мила на валиках пілірної машини. При цьому в кінцевому продукті вміст жирних кислот підвищується до 72 – 74%, поліпшується структура мила, його стійкість до усихання, прогіркання і дії високих температур при зберіганні. При використанні в якості лугу каустичної соди отримують тверде натрієве мило. М’яке або навіть рідке калієве мило утворюється, коли застосовується каустичний поташ.

Якість господарського мила регламентовано ГОСТ 30266-95 «Мило господарське тверде. Загальні технічні умови», а процедура приймання й випробувань мила викладена у ГОСТ 790-89 «Мило господарське тверде і мило туалетне». Господарське тверде мило виробляється відповідно до вимог стандарту, по рецептурам, узгодженим із органами Держсанепідемнагляду, за технологічними інструкціям та технічними описами, затвердженими у встановленому порядку.

Якість господарського мила оцінюється за органолептичними і фізико-хімічними показниками. Органолептичні показники – це зовнішній вигляд, консистенція, колір, запах. Бруски мила повинні бути відповідної форми, твердими навпомацки, мати колір і запах, характерний конкретного найменування. З фізико-хімічних показників, крім якісного числа, нормується зміст вільного лугу, соди і температура застигання жирних кислот.

Якість господарського мила тим вище, чим світліше його колір. Не допускається гнильний і рибний запахи. Брускове мило має бути твердим навпомацки, без солей, плям і липкості, тріщин і деформацій. Господарське мило не повинне мати загально токсичну та алергічну дію. Умова збереження – при температурі не нижче +5°С та відносної вологості повітря не вище 75%. Гарантійний термін зберігання – 12 місяців із дня вироблення. Недолік жирового мила у тому, що воно не розчиняється в жорсткій воді, що послаблює міцність вовняних і шовкових тканин. Це усувається застосуванням синтетичних миючих засобів. Проте синтетичні миючі засоби можуть дратувати дихальні шляхи; стимулювати насичення шкіри отруйними речовинами; викликати алергію і дерматит шкіри, що компенсується господарським милом.

Мило господарське випускають у вигляді твердих прямокутних брусків. Склад готового продукту за вмістом жирних кислот варіюється від 64 до 72%:

· для першої групи – від 70,5% і до 72%;

· для другої групи – 69%;

· для третьої групи – 64%.