Аналіз витрат виробництва з метою управління внутрішніми резервами

Виявлення внутрішніх резервів підприємства доцільно проводити на основі методів факторного аналізу, які варто використовувати на додаток до традиційних методів аналізу, заснованим на відносних і середніх величинах, графічному методі, методі угруповання і балансовому методі.

Традиційні методи аналізу – це статистичні методи обробки даних. Наприклад, розрахунок розглянутих вище показників фондовіддачі, фондомісткості і матеріалоємності продукції засновані на традиційних методах аналізу. Факторний аналіз заснований на методиці комплексного і системного вивчення і виміру впливу факторів на результати діяльності підприємства.

Основні види факторного аналізу: детермінований і стохастичний аналіз. Детермінований факторний аналіз заснований на вивченні впливу факторів, зв'язки між якими носять функціональний характер. Наприклад, випуск валової продукції (ВП) визначається середньорічною чисельністю робітників (КР) і середньорічним виробленням продукції (РВ) одним робітником, що, у свою чергу, безпосередньо залежить від кількості відпрацьованих одним робітником днів (КД) і середньоденним виробленням продукції одним робітником (ВПД).

ВП=КР*РВ, (15.2)

РВ=КД*ВПД. (15.3)

 

Детермінований факторний аналіз дозволяє виявити найбільш загальні зв'язки. Наприклад, ставка прибутковості власного капіталу (ВК) відбиває відношення розміру прибутку за період (П) до середньорічної вартості власного капіталу, що обумовлено такими факторами, як:

– рентабельність виробництва (РВ), обумовлена відношенням прибутку (П) до виторгу від реалізації (ВР);

– оборотність активів (АО), що представляє відношення виторгу від реалізації до середньорічної вартості активів (ВА);

– мультиплікатор капіталу (МК) (відношення вартості активів (ВА) до величини власного капіталу).

 

, (15.4)

 

Детермінований факторний аналіз доцільно використовувати при виявленні функціональної залежності між найбільш загальними факторами, зв'язки між якими можна, виразити добутком двох величин або алгебраїчною сумою декількох факторів.

Стохастичний факторний аналіз використовується для виявлення причинно-наслідкових взаємозв'язків між декількома факторами, що знаходяться у стохастичній (кореляційної) залежності від результатів діяльності підприємства.

Кореляційний (стохастичний) зв'язок виражає ймовірну залежність між факторами, що виявляється тільки в масі спостережень, тобто при зміні однієї з величин змінюється середнє значення іншої величини. Наприклад, ріст якості управління оборотним капіталом (КУ) викликає зміни коефіцієнта оборотності оборотних коштів (ДО) і зміни середньої величини потреби в оборотному капіталі підприємства (ПОК), тому що сприяє відносному вивільненню оборотних коштів (тобто темпи росту виторгу від реалізації перевищують темпи росту оборотних коштів).

 

ПОК = φДО→ (φКУ). (15.5)

 

Середнє значення показника (наприклад, коефіцієнта рентабельності або ставки прибутковості активів) може бути розраховане як середньоарифметична, середньозважена, мода (значення, що найбільш часто зустрічається) або медіана. Можливо визначити парну або множинну кореляцію. Парна кореляція виражає характер взаємозв'язку між двома факторами (причиною і наслідком). Множинна кореляція відбиває вплив декількох взаємодіючих факторів на результати діяльності підприємства. Основна задача факторного аналізу – виявити напрям і ступінь впливу кожного фактора на ефективність виробництва. Вирішення даного завдання вимагає виявлення тісноти зв'язку між різними факторами. Якщо два фінансових показники діяльності підприємства незалежні, то коефіцієнт кореляції (ρ) дорівнює 0. Якщо ρ = ± 1, то між двома перемінними існує лінійна функціональна залежність (при ρ =+1 – позитивна кореляція, при р = -1 – кореляція негативна). Коефіцієнт кореляції вимірює тісноту зв'язку між факторами, що знаходяться в лінійній залежності.

Коефіцієнт кореляції розраховується за формулою:

 

, (15.6)

 

де COVху – коефіцієнт варіації ХУ;

Gx*Gy – стандартне відхилення ХУ.

Дослідження кореляційних взаємозв'язків має особливе значення для виявлення внутрішніх резервів розвитку на підприємстві в період операційної реструктуризації, тому що необхідно встановити роль і значення кожного фактора при досягненні економічної і фінансової стійкості підприємства:

 

, (15.7)

 

де COVxy – коефіцієнт варіації;

G – стандартне відхилення;

– середнє значення показника;

 

, (15.8)

 

де G2 – коваріація.

Стандартним відхиленням для очікуваних доходів є корінь квадратний з варіації:

коефіцієнт варіації – відносна міра ризику, визначеного як ризик на одиницю доходу. Для отриманих доходів його можна визначити як:

 

, (15.9)

 

Для очікуваних доходів коефіцієнт варіації можна визначити як:

 

, (15.10)

 

Коефіцієнт варіації – виражене у відсотках відхилення аналізованого показника від середньої величини: чим вище процентне значення відхилень, тим вище рівень ризику характерний для компанії.

Методи стохастичного факторного аналізу доцільно застосовувати при виявленні інтенсивного й екстенсивного використання різних факторів виробництва і визначенні їхнього впливу на приріст виторгу від реалізації. Інтенсифікація використання виробничих ресурсів можлива не тільки в результаті впровадження нової техніки, але і за рахунок росту якості управління ресурсами, що має особливе значення на етапі оперативної реструктуризації.

До резервів екстенсивного розвитку належать:

– збільшення кількості використовуваних матеріальних і трудових ресурсів;

– збільшення часу використання ресурсів.

До резервів інтенсивного розвитку відносяться:

– удосконалювання якості управління виробничими ресурсами, що веде до усунення непродуктивних утрат ресурсів і росту оборотності капіталу підприємства;

– удосконалювання організації виробництва;

– удосконалювання технології і засобів виробництва.

Для виявлення внутрішніх джерел розвитку тактичного потенціалу підприємства необхідно детально проаналізувати ступінь використання фондів виробництва.

Для росту продуктивності праці й ефективності виробництва необхідний ріст фондоозброєності праці. Однак більш ніж на 80 % вітчизняних компаній росту фондоозброєності праці не відбувається, тому що в останні роки практично не було довгострокових вкладень капіталу в основні виробничі фонди. Навіть в експортно-орієнтованих галузях (металургійному комплексі) не відбувається відновлення основного капіталу, що відбиває технічний рівень виробництва як основу росту продуктивності праці.

 

, (15.11)

 

де ДО – коефіцієнт відновлення основного капіталу;

НС – вартість закуплених засобів за період;

ВК – вартість основного капіталу.

Ефективність використання основного капіталу та якість управління оборотним капіталом безпосередньо відбиваються на величині витрат виробництва, що містять у собі умовно-постійні (що не залежать від обсягів реалізації продукції) та умовно-перемінні витрати (вартість витрачених оборотних фондів і заробітна плата робітників).

Сутність розвитку оперативного потенціалу підприємства, тобто більш ефективного використання внутрішніх джерел розвитку, полягає в пошуці резервів для зниження витрат виробництва і підвищення інвестиційної привабливості промислових підприємств. Необхідність рішення даної проблеми визначається реальною ситуацією, що склалася на значній частині вітчизняних підприємств, де існуючий рівень витрат виробництва вимагає для забезпечення нульової точки прибутку значних обсягів реалізації продукції, що не забезпечуються платоспроможним попитом.

Існуюче положення справ характеризується наступними факторами.

1. У результаті централізованого розподілу фондів, який характерний для планово-адміністративної системи, українські підприємства мають масу надлишкового, не встановленого або не функціонуючого устаткування.

2. Діюче устаткування фізично, функціонально та економічно застаріло.

3. Низька якість управління оборотним капіталом призвело до значних товарно-матеріальних запасів, росту дебіторської заборгованості і втрати власного оборотного капіталу.

Необхідний детальний аналіз структури витрат виробництва і пошук можливих шляхів їхнього зниження. Аналіз використання основних виробничих фондів підприємства включає вивчення:

– динаміки структури основних виробничих фондів;

– типу виробництва, його технологічного рівня, режиму роботи устаткування і його впливів на витрати виробництва;

– використання виробничих площ.

Вивчення динаміки структури основних фондів дозволяє виявити співвідношення основних виробничих і невиробничих фондів. При вивченні динаміки вікової структури основних виробничих фондів визначаються ступінь фізичного, функціонального й економічного зносу верстатів, машин і устаткування, зміна активної частини основних виробничих фондів у структурі фондів.

Для значної частини вітчизняних промислових підприємств характерна застаріла структура основних виробничих фондів. Наприклад, за останні десять років склалася несприятлива ситуація з нарощуванням некомпенсованого вибуття основних фондів при високому ступені їхнього фізичного зносу. У цілому ступінь фізичного зносу основних виробничих фондів у промисловості складає більше 39,9 %, у хімічній і вуглевидобувній промисловості – 49,5 %, у паливно-енергетичній промисловості – 31,9 %. У експортно-орієнтованих галузях фізичний знос устаткування складає близько 80 %.

Як відзначалося вище, необхідно детальне вивчення типу виробництва, його технологічного рівня, режиму роботи устаткування і його впливів на витрати виробництва. В даний час розрізняються два основних типи виробництва: масове виробництво і виробництво на замовлення. Масове виробництво є переважним типом виробництва. Воно засновано на стандартизації виробленої продукції і стандартизації операцій, що дозволяє досягти значного зниження витрат на одиницю реалізованої продукції при масовому випуску. Устаткування українських промислових підприємств в основному орієнтовано на масове виробництво як найбільш ефективний тип виробництва в умовах централізованого розподілу продукції або при наявному практично необмеженому платоспроможному попиті.

Однак в останні роки платоспроможний попит на продукцію виробничо-технічного призначення і на товари народного споживання різко скоротився в результаті розпаду міжгалузевих і внутрішньогалузевих зв'язків і скорочення платоспроможності як юридичних, так і фізичних осіб. У цих умовах тип виробництва, розрахований на масовий попит, став одним із факторів складного економічного і фінансового становища вітчизняних компаній.

Другий тип виробництва – виробництво на замовлення – вимагає швидкої адаптації підприємства до вимог ринку, що змінюються. Він заснований на високому професіоналізмі, вимагає мінімізації витрат на вироблену продукцію і виробництва продукції необхідної для ринку якості.

При аналізі типу виробництва необхідно вивчити економічне середовище, в якому функціонує підприємство, і перевірити відповідність типа виробництва платоспроможному попитові. Можлива наступна класифікація за типами виробництва:

– виробництво унікального продукту;

– малосерійне виробництво;

– масове виробництво;

– виробництво унікального продукту протягом тривалого періоду;

– виробництво за замовленням.

Середній тип виробництва може бути визначений як середньозважена до загального обсягу виробництва.

Аналіз типу виробництва необхідно доповнити аналізом технологічного рівня виробництва.

Гнучкість устаткування може бути визначена за допомогою наступних показників:

– ступінь полівалентності устаткування, тобто здатність устаткування виконувати одне завдання або, якщо запрограмовано, вирішувати багато завдань;

– час переходу на машині від однієї операції до іншої;

– сегментація устаткування, тобто доцільно мати одне устаткування, що вимагає переналагодження при переході на інші операції, а кілька виробничих ліній, які відповідають іншим операціям, що дозволяє зробити виробничий процес більш надійним, а якість продукція більш високою;

– ступінь професійної підготовленості персоналу.

З огляду на реальне положення з основними виробничими фондами на українських підприємствах доцільно при аналізі ефективності використання устаткування враховувати коефіцієнт використання активної частини основних виробничих фондів.

Коефіцієнт використання устаткування:

 

, (15.12)

де ДУ – кількість діючих верстатів, машин, устаткування;

ПБУ – кількість поставлених на баланс верстатів, машин, устаткування.

З урахуванням фізичного зносу доцільно розраховувати коефіцієнт використання справного устаткування:

 

, (15.13)

 

де СУ – кількість справного устаткування.

При аналізі виробництва з метою виявлення внутрішніх резервів для зниження витрат виробництва особливу увагу варто звернути на вивчення витрат, пов'язаних з порушенням ритму роботи. Утрати прибутку від аварій на виробництві (з урахуванням виплат по соціальному страхуванню) необхідно порівнювати з витратами на дотримання техніки безпеки з обліком усіх додаткових витрат.

Чисті утрати від порушення ритму виробництва в результаті аварій розраховуються як різниця між сумою утрат від зниження обсягів реалізації продукції і витратами на дотримання техніки безпеки. Крім того, необхідно враховувати додаткові витрати:

– споживання деталей і матеріалів для ремонту;

– оплату за наднормові години роботи з ліквідації результатів аварії;

– штрафи для відшкодування збитку клієнтам.

Таким чином, загальна вартість утрат (ВУ) через порушення ритму виробництва розраховується в такий спосіб:

 

ВУ = ПУ+ НУ + ДВ - СВ, (15.14)

 

де ПУ – прямі чисті утрати виробництва;

НУ – непрямі утрати виробництва;

ДВ – додаткові витрати;

СВ – скорочення витрат по техніці безпеки.

Необхідно враховувати і негативний вплив утрат від аварій на ефективність використання робочого часу. Коефіцієнт утрат робочого часу:

 

, (15.15)

 

де РЧδ – робочий час, витрачений на виробництво браку;

РЧ – реальний робочий час.

Для виявлення динаміки використання основних виробничих фондів усі показники варто розглядати в динаміці за роками (кварталами) попереднього періоду. Якщо динаміка негативна, тобто ефективність використання основних виробничих фондів падає, то необхідно проводити більш детальний аналіз для визначення основних причин цього положення.

Ефективність використання основних виробничих фондів (як матеріально-речовинної форми основного капіталу) визначається такими факторами, як:

– частка активної частини основних виробничих фондів у загальній вартості основних виробничих фондів при ефективному використанні основного капіталу (частка активної частини повинна збільшуватися);

– вікова структура устаткування і ступінь його автоматизації;

– коефіцієнт змінності;

– внутрішньозмінні простої і простої через аварії;

– середньогодинне вироблення.

Значний вплив на величину витрат виробництва здійснює управління оборотним капіталом, спрямоване на зниження матеріалоємності, енергоємності виробництва і скорочення трудових витрат на одиницю реалізованої продукції. Матеріалоємність реалізованої продукції розраховується як відношення вартості витрачених основних і допоміжних матеріалів до вартості реалізованої продукції, тобто показує, скільки сировини, матеріалів, електроенергії витрачено на один карбованець реалізованої продукції.

Для українських підприємств характерні традиційно високі матеріалоємність і енергоємність продукції, що негативно позначається на конкурентноздатності компаній. Зниження матеріалоємності виробленої продукції досягається в умовах, коли темпи росту виторгу від реалізації вище темпів росту матеріальних витрат, що означає інтенсивне використання матеріальних ресурсів за рахунок уведення твердого контролю за витратами; зниження утрат від браку; зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції при одночасному рості її якості за рахунок уведення ресурсозберігаючого устаткування.

У підприємства, що переживає серйозні економічні і фінансові труднощі, зниження матеріалоємності й енергоємності виробленої продукції в короткостроковому періоді можна за рахунок змін асортименту, тобто підвищення частки продукції з відносно більш низькою матеріалоємністю і трудомісткістю. Очевидно, що якщо підвищується частка продукції з відносно меншою матеріалоємністю, то загальна матеріалоємність продукції підприємства знижується.

Доцільно провести аналіз асортименту виробленої продукції на підприємстві за відносною матеріалоємністю продукції, що випускається. Розподіл усього асортименту виробленої продукції в залежності від відносної матеріалоємності дозволить виділити менш матеріалоємні види продукції, тому що необхідний пошук найбільш оптимальної асортиментної структури виробництва з метою зниження витрат виробництва.

Аналіз залишків продукції за різним асортиментом у динаміці за кілька попередніх періодів дозволить скорегувати асортиментну політику підприємства. Управління оборотним капіталом вимагає обліку споживання товарно-матеріальних запасів (С) за період:

С = НЗ + НП - КЗ, (15.16)

 

де ПЗ – початковий запас;

НП – надходження;

КЗ – кінцеві запаси.

Запаси на кінець і початок періоду легко визначити за даними балансу, якщо величина запасів змінюється не істотно. Якщо в поточному періоді відбуваються значні зміни, то варто використовувати щоденне споживання за період (середній запас).

Серйозного аналізу вимагають фактори, що впливають на трудомісткість виробленої продукції. Загальний показник ефективності використання трудових ресурсів розраховується як відношення доданої вартості до середньорічної чисельності працюючих.

Основою для аналізу структури витрат на одиницю виробленої продукції є угруповання цехової собівартості за елементами витрат: витрати на одиницю продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії; амортизаційні відрахування; заробітна плата; утрати від браку тощо.

Основними факторами перевитрати матеріальних і трудових ресурсів на одиницю продукції є:

– низький технологічний рівень основних виробничих фондів;

– відсутність відповідного технічного контролю, що породжує значний відсоток браку;

– несвоєчасне забезпечення напівфабрикатами і комплектуючими виробами;

– низька продуктивність праці;

– низька кваліфікація працівників виробництва.

Виявлені в результаті детального аналізу основні фактори зниження витрат виробництва необхідно враховувати при розробці плану виробництва в прогнозованому періоді. При цьому:

– виробнича програма розраховується на основі наявних виробничих потужностей;

– план виробництва розробляється з урахуванням обсягу ринкового попиту;

– необхідний виробничий потенціал підприємства визначається на основі намічених шляхів подальшого розвитку технічного переозброєння, реконструкції, нового будівництва, а також виходячи з розрахунку потреби в матеріальних ресурсах і виробничих запасах, чисельності працівників, фонду заробітної плати. Крім того, складаються кошторис витрат і калькуляція собівартості, розраховується потреба в первісних інвестиціях.