Класифікація психотерапевтичних підходів

Найбільш ефективною і функціональною є багатострижнева класифікація. В ній психотерапія розглядається за сімома стрижняма - ознаками: за метою, об’єктом, моделлю, за місцем терапії і лікувальному, корекційному чи виховному процесі, за тривалістю, за основними технологіями.

1. Мета.

Терапія може переслідувати мету лікування, попередження, розвиток, діагностику, вирішення проблем тощо.

2. Об’єкт.

Об’єктом терапії є особистість, сім’я чи група. Тому, розділяють психотерапію на індивідуальну та групову.

3. Модель.

Виділяють шість моделей психотерапії: медичну, психологічну, педагогічну, філософську, соціальну та недефернційовану.

· Завдання медичної психотерапії: лікування, попередження та діагностика захворювання. Це найбільш традиційна та розповсюджена модель психотерапії. Значне місце в нашій країні займає розділ, що отримав назву клінічної психотерапії – це така лікарська псхотерапія, яка використовує парадигми психотерапії та психіатрії.

· Завдання психологічної моделі психотерапії – вирішення проблем, які не досягнули рівня патології, але впливають на розвиток психологічних функцій, особистісний ріст. В психологічній моделі використовується проблемний підхід.

· Педагогічна психотерапія спрямована на процес навчання, виховання та перевиховання.

· Завдання філософської психотерапії – досягнення розуміння власної особистості, світу, свого місця в світі. Вона впливає на формування та зміни світогляду.

· При соціальній чи політичні моделі технології психотерапії використовуються для маніпулювання людиною чи групою, яку може складати і все суспільство.

4. За ознакою місця.

В залежності, які завдання вирішуються в психотерапії вона може тільки супроводжувати процес лікування чи особистісного зростання, займаючи тільки другорядне місце. В іншому варіанті психотерапія може займати головне місце в лікуванні чи попереджені поряд з іншими підходами. А може відігравати ведучу роль, тоді як інші підходи другорядну. І накінець може бути єдино можливим методом.

5. За ознакою тривалості розрізняють чотири варіанти:

1) психотерапія надкоротка (надшвидка) – триває хвилини і години, спрямована на вирішення актуальних, ізольованих проблем і конфліктів; глибокими особистісними проблемами вона не займається. Її ефект відрізняється не стійкістю. Прикладом може бути НЛП.

2) Коротка (швидка) терапія триває протягом годин та днів. Особистісними проблемами займається в межах необхідного мінімуму для вирішення актуальної проблеми. Її ефективність часто більш стійка. Характерно, що вона якби запускає процес змін, які тривають і після завершення терапії. (метод кристалізації проблем).

3) Повільна терапія триває місяці. Вона займається особистісним змістом проблем. Опрацьовує значну кількість деталей. Її ефект розвивається повільно і носить стійкий характер. (Трансактний аналіз)

4) Надповільна терапія триває роками. Вона займається свідомим і несвідомим пацієнта чи клієнта. Багато часу присвячує досягненню суті переживань. Зазвичай велику роль відводить ранньому досвіду людини. Ефект її розвивається поступово, носить тривалий характер. В ряді випадків залежить від збереження контакту між терапевтом і пацієнтом. (Класичний психоаналіз).

6. За ознакою основних технологій.

Кожній психотерапевтичній школі притамані базові техніки і прийоми. Такі, як сугестія, стан трансу, технологія інтерв’ю у вербальній психотерапії, переживання кататимно-імагонітивних образів,тощо.

 

Методи, які рекомендує Мінздрав.

Загалом називають від 500 до 700 зареєстрованих в світі методів терапії. В нашій країні їх, звичайно, значно менше. Міністерство охорони здоров’я звичайно ж регулює їх створення визначаючи корисність та ефективність. На даний час рекомендовано близько 26 методів психотерапії, які зарекомендували себе і поширені в нашій країні: арт-терапія, аутогенне тренування, гештальт-психотерапія, гіпносугестивна психотерапія, когнітивно-поведінкова психотерапія, особистісно-орієнтована реконструктивна психотерапія, логотерапія, недирективна психотерапія по К.Роджерсу, нейролінгвістичне програмування (НЛП), поведінкова психотерапія, пиходрама, класичний психоаналіз, раціональна психотерапія, сімейна психотерапія, тілесно-орієнтована психотерапія, терапія творчим самовиявом, трансактний аналіз, трансперсональна психотерапія, емоційно-стресова психотерапія, екзистенційна психотерапія, кататимно-імагонітивна психотерапія (символ драма), еріксонівський гіпноз, континуальна психотерапія, соціально-психологічний тренінг.

 

 

ВИСНОВОК

Практична психологія як психологічна практика орієнтована не на дослідження психіки, свідомості, а на роботу із психікою, зі свідомістю; на способи впливу психолога на свідомість іншої людини, на систему його уявлень про світ інших, самому собі; на його ціннісні орієнтації, на форми спілкування, характер взаємин. У психологічній практиці по суті непридатні ті методи, які використовуються в академічній психології. Тут потрібні методи не дослідження психічної реальності, а практичної роботи із цією реальністю. Такі методи в практиці безпосередньої роботи з людською суб'єктивністю були знайдені, апробовані й описані.

Ще однією особливістю психологічної практики є те, що людина у ній з'являється цілісно, у єдності своїх специфічних процесів, якостей, здатностей. Тому психолог-практик вимушен використовувати сукупність різних методів, які склалися в різних школах і напрямках психотерапевтичної практики.

Психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічне консультування, психотерапія вирізняються як види професійної діяльності психолога не тільки різними завданнями впливу, але й принципово відрізняються засобами впливу на іншу людину [4].

Психологічна практика по своїх завданнях, методах, формах являє собою різноманітні види практик. Основними серед них є психотерапія, психологічна консультація, психокорекція, психотренінг, вирішення соціальних конфліктів і ін.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абрамова Г.С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов.— 4-е изд., перераб. и доп.— Екатеринбург: Де­ловая книга, 1999.

Абрамова Г.С. Психологическое консультирование: Теория и опыт: Учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. - М.: Академия, 2000.

Абрамова И.С. Введение в практическую психологию. - М.: Академия, 1996.

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. - М.: ИМУ, 1988.

Общая психология. Учебник для студентов пед. институтов / Под ред. проф. А.В. Петровского. изд. 2-е, доп. и перераб. - М.: Просвещение, 1976.

Панок В. Основи практичної психології: підручник / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2001.

Психологическая диагностика: Учебник для вузов / Под ред. М.К. Акимовой. – СПб.: Питер, 2005.

Психология. Учебник для гуманитарных вузов / Под общей ред. В.Н. Дружинина. - СПб.: Питер, 2001.

Психология: Учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. Кн.1. общие основы психологии. - 3-е издание. - М.: ВЛАДОС, 1997.

Рабочая книга школьного психолога / И.В. Дубровина, М.К. Акимова, Е.М. Борисова и др.; Под ред. И.В. Дубровиной.— М.: Просвещение, 1991.

Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. - М.: Школа-Пресс, 1995.

Современная психология: справочное руководство. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К.: Либідь, 1977.