Система медіації та господарського порядку

Развитие практики медиаторства и его распространение привело к постепенной профессионализации деятельности медиаторов. В США в 1973 г. было зарегистрировано первое профессиональное объединение медиаторов, проводятся разнообразные конференции, сессии, выполняются исследования по изучению различных аспектов этой деятельности. Именно медиаторская деятельность, как указывает Н. В. Гришина, ее возможные формы и разновидности, стили и техники медиации являются главным предметом теоретического осмысления и эмпирического изучения в данной области.

Із зростанням різновекторності у засобах досягнення розвитку у суспільстві, складностях набуття та підтримки порозуміння між країнами в процесі створення довгострокових альянсів та міжтериторіальних спільнот, медіація набуває все більшого соціальної та суспільної ваги [6].

Медіація поширена в різних країнах Європи. Наприклад, в Німеччині, практики з медіації вважають за доцільне здебільшого використовувати термін “примирення”, як такий що більш повно відповідає досягнутому результату, адже не поодинокі випадки, коли договір укладений, але примирення не відбулось і конфлікт між сторонами продовжується в іншій площині.

У відповідності до засобів досягнення результату прийнято розрізняти декілька типів медіації:

- двостороння, закріплена угодою після безпосередньої зустрічі;

- опосередкована, коли для досягнення примирення використовується третя сторона або розроблений нею для досягнення потрібного результату інструмент.

Практично медіація почала використовуватись у Сполучених Штатах, у судовій практиці штату Індіана. В 1975 році в Нью-Йорку був заснований Інститут медіації та розв'язання конфліктів. В Німеччині медіацією займаються з 80-х років минулого століття. На сьогодні медіація набула поширення в 12 країнах Європи.

Основні принципи, які стали базою процесів медіації у світі, зводяться науковцями та практиками до наступних узагальнень:

- медіація є добровільною;

- медіатор може ефективно виконати своє завдання тільки за умови неупередженості та нейтральності;

- повна конфіденційність об'єкта та суб'єктів медіації;

- згода сторін прийняти медіатора, довіряти його рішенню та пропозиціям щодо подолання конфлікту.

У процесі поточної роботи практикуючі країни прийшли до усвідомлення вимог відносно характеристики медіатора, що в укрупненому варіанті зведені до наступного:

- право на відмову та заміну медіатора на любій стадії узгоджувального процесу;

- медіатор як особа так і організація (у тому числі і її члени) не може бути пов'язаним із суб'єктами та об'єктами процесу. Це забезпечується на основі повної прозорості даних про медіатора, його особистих зв'язків та ділових стосунків;

- нейтралітет медіатора полягає у неможливості примусу жодної сторони, навіть у випадку, коли винайдене рішення вважається найкращим. Тобто, сторони та суспільство в цілому погоджуються на середній та менш досконалий варіант розв'язання суперечки з метою аби він був визнаний та виконаний усіма сторонами конфлікту;

- медіатор повинен надати звіт про досягнення згоди до органів державного контролю та нагляду;

- сторони повинні надати письмову згоду на медіатора, якого пропонує центр по врегулюванню конфлікту. Процедура досягнення згоди ведеться покроково, після кожного позитивного етапу підписується узгоджувальний меморандум сесії, який парафіюється сторонами. Процедура медіації висвітлюється медіатором на першій інформаційній зустрічі між ним та сторонами конфлікту.

Вивчаючи процес організації медіації у відновному правосудді ми дійшли висновку, що медіація ефективно функціонує лише як система взаємодоповнюючих послідовних інструментів нейтралізації та попередження конфлікту, врегулювання його на усіх стадіях розвитку, іноді нелажено від усвідомлення сторін про необхідність вказаних дій [7]. Медіація сприяє розвитку освіченості громадян та інших суб'єктів відносин, а також слугує основою об'єднання інтересів та злагоди.

Тому в практиці розвитку громадянського суспільства, яке має на меті перш за все побудову демократичного не тільки за політичними, а і за економічними ознаками, суспільства визначення медіації набуває значення процесу подолання конфлікту за допомогою нейтральної та неупередженої сторони або спеціально створеного організаційного або економічного інструменту – медіатора. Результатом та метою цієї діяльності стає договір між сторонами, який закріплює узгоджені позиції на певний період часу або досягнення певного результату. Означений підхід спроможний забезпечити фундамент для, спочатку, усвідомлення необхідності впровадження ідеї медіації в національний економічний простір, а згодом, стати основою для автентичних конструкцій суспільно-економічної та корпоративної медіації у національному суспільстві.

Ми вважаємо, що зближення інтересів учасників суспільних відносин та економічних процесів у країні дозволить перейти від позиції зростання конфронтації та політики жорсткого адміністрування до широкого використання політики суспільної рівноваги, об'єднання зусиль та подолання економічної та духовної рецесії, впровадження безконфліктної конструкції розвитку та поведінки.

Економічна медіація може існувати у вигляді засобу впливу та стимуляції подолання конфлікту інтересів між суб'єктами горизонтального та вертикального ринку, між соціальною та економічною складовою, між потребами національної економічної безпеки та глобалізацією ринків, між екпорто та імпорто орієнтованими напрямками розвитку. Корпоративна медіація – це досягнення узгоджених та безконфліктних позицій у трудових колективах між менеджментом та працівниками, менеджментом та власниками, мажоритарними та міноритарними власниками, учасниками корпоративних відносин за межами організаційної конструкції, державою та корпоративним сектором, корпоративним сектором та суспільством.

Кількісні вимірювання результатів упровадження процедури медіації обліковуються показником відносного зменшення ініційованих судових процесів, що є зворотною величиною кількості укладених договорів про примирення.

У правовій практиці інструмент медіації стає модифікацією традиційних засобів регуляторної та покарально-примусової діяльності держави.

Тобто, інструмент медіації може виступати у вигляді окремого напрямку економіки права, корпоративного управління, економічної політики на державному рівні. Ми вважаємо, що інструмент корпоративної або економічної медіації може стати сполучуючим кроком для об'єднання інститутів правочинну, потреб розвитку суспільства, корпоративних економічних ефектів та шляхом переходу від “первинної агресивної ринковості” трансформаційних країн до стабілізації внутрішньосуспільних відносин та переходу до будування системи демократичного суспільного розвитку в гармонізованому ринковому форматі.

Конструктивною основою національної системи медіації розвитку має стати етичний кодекс медіатора національного центру порозуміння, до якого слід додати розділ 1У “Економічна медіація розвитку” та розділ У “Медіація корпоративних відносин та конфліктів”.

Медіатором з економіки та корпоративних відносин може бути професійно різносторонній фахівець, експерт, науковець та практик із досвідом ринкової діяльності, ліцензований Мінфіном, Палатою аудиторів, ДКЦП та ПФТС. Наявність допусків не тільки налає право підпису протоколу рішення, а і право на відстоювання позиції клієнтів перед органами контролю та примусу.

Таким чином, ця виключна фаховість стає “золотим парашутом” та сферою застосування професіоналів, які за різними обставинами залишають активну бізнесову та урядову діяльність, але мають можливість використовувати свої знання у ефективний та суспільно потрібний спосіб.

До складу системи медіації мають бути включені система колективних договорів між працедавцем та трудовим колективом, відносини партнерства між державою та корпоративним сектором, угоди і кодекс корпоративного менеджменту, на рівні місцевості та регіону – це можуть бути угоди про регіональні пріоритети та сприяння, дво- та багатосторонні угоди про співпрацю й партнерство, в тому числі, і з долученням нерезидентів та міжнародних наддержавних організацій, і таке інше.

Логічним продовженням та невід'ємною складовою частиною системи національної економічної медіації мають стати кодекси інвестора, корпоративного управління, корпоративних відносин.

Ця система не може бути використана як формальний та жорсткий шаблон. Головна її особливість – це виключна мобільність та реактивність на потреби учасників договору. В майбутньому, в залежності від характеру її потреб має коригуватись та впроваджуватись та чи інша законодавча норма, оперативне господарче або адміністративне рішення. Згодом, із зростанням економічної та суспільної свідомості учасників процесів указана конструкція має змогу трансформуватись в перехідну до побудови соціально виваженого, громадянсько орієнтованого та економічно розвиненого свідомого суспільства.