Етапи розвитку професійної кар’єри за 3-х факторною моделлю

Попередній етап включає отримання професійної освіти (середньо-технічна та вища), що триває до 25 років. За цей період майбутній фахівець може змінити кілька різних робіт у пошуках виду діяльності, котрий задовольняє його потреби і відповідає його можливостям. Якщо він знаходить подібний вид професійної діяльності, то з цього моменту починається його ствердження як особистості професіонала. Він починає піклуватись про безпеку свого існування та подальші професійні перспективи, що можуть фахово і матеріально це забезпечити. Тому надалі закономірний «етап професійного становлення», котрий триває приблизно 5 років і припадає найчастіше на період часу від 25 до 30 років. У цей період спеціаліст ґрунтовно освоює свою основну професію, здобуває необхідні навички, формується його кваліфікація як фахівця, починає здійснюватися його професійне самоствердження і з’являється потреба до здобуття життєвої незалежності. Одночасно фахівця продовжує турбувати безпека існування, здоров’я, проблеми створення сім’ї та її матеріальне забезпечення за рахунок високої заробітної плати, що перевищує прожитковий мінімум.

Етап просування триває від 30 до 45 років. У цей період йде процес підвищення професійної кваліфікації та просування на посадових сходинках. Відбувається акумуляція практичного досвіду, навичок, зріст потреби у самоствердженні, досягненні більш високого статусу та ще більшої незалежності. Потреба у самовираженні особистості спеціаліста як успішного фахівця все більш трансформується у потребу професійної самореалізації, набуття вищої професійної компетенції. У цей період набагато менше уваги приділяється задоволенню потреб безпеки, а основні зусилля зосереджені на збільшенні розмірів оплати праці за підвищеною фаховою кваліфікацією, підтриманні фізичного потенціалу та профілактиці здоров’я.

Етап збереження характеризується зусиллями з закріплення досягнутих результатів, і цей період триває від 45 до 60 років. Настає пік кваліфікаційного вдосконалення і професійної майстерності з одночасним пошуком нових видів діяльності і спеціальним навчанням для опанування новими діяльностями. Це може бути і навчання молоді та підготовка кадрового резерву з молодих фахівців. Подібний період характеризується підвищеною творчістю, а також висходженням на нові службові щаблі. Фахівець досягає вершин незалежності і самовираження, з’являється заслужена повага колег та всіх оточуючих, що досягли свого положення успішною професійною самореалізацією. Хоча більшість потреб успішного фахівця в цей період вже задоволено, його продовжує цікавити рівень оплати праці, з’являється все більший інтерес до інших джерел доходу. Наприклад, участь у прибутках та капіталі інших підприємств, вкладання власного інтелектуального та професінйго капіталу, придбання акцій, цінних паперів, створення власної незалежної організації або розвиток «власної справи».

Етап завершення професійної кар’єри триває від 60 до 65 років. Фахівець починає всерйоз замислюватися про невідворотність пенсії, необхідності відходу від справ та професійних занять. У цей період йдуть активні пошуки гідної заміни і підготовки резерву з наступників. Може відбутись і драматична «криза кар’єри», бо фахівці отримують все менше задоволення від роботи і відчувають стан психологічного та фізіологічного дискомфорту. Проте власне професійне самоствердження і повага колег може досягати найвищого рівня за весь період кар’єри. У завершальному періоді вони зацікавлені в збереженні рівня оплати праці, але прагнуть мати й інші джерела доходу, які б могли замінити заробітну плату (на даному підприємстві) при виході на пенсію і були б доброю добавкою до встановленого грошового розміру пенсії. На останньому ‒ пенсійному етапі професійна кар’єра на даному підприємстві (чи у виді діяльності) завершується і з’являється можливість для самовираження в інших видах діяльності, що було неможливо в період роботи на даному підприємстві або виступали у вигляді хобі: живопис, садівництво, робота в громадських організаціях тощо. Стабілізується повага до себе з боку наступників та інших фахівців-пенсіонерів. В цей період головною проблемою є здоров’я та додаткові джерела до пенсійної виплати.

Для того, щоб реалізувати всі сприятливі кар’єрні можливості, котрі відкриває практичне знання основних етапів у розвитку професійної кар’єри та всієї професіограми довготривалої успішної самореалізації, необхідно відповідне планування та управління цим процесом. Вже не в загальнотиповому варіанті «для всіх», а в «поліваріантних можливостях» для конкретних спеціалістів, фахівців як окремих особистостей зі своїм специфічним «кар’єрним шляхом» професійної самореалізації і фахового кар’єроздійснення. Для цього необхідна розробка фахово-особистісних «кар’єрограм» професійної успішності, котрі дозволяють конкретно спланувати і реалізувати «кар’єрний шлях» успішного фахівця. Тобто здійснити конкретне управління професійною кар’єрою в її оптимальному варіанті та за «успішним сценарієм». Системно подібне можна здійснити за програмою управління людськими ресурсами в системі менеджменту людських ресурсів. Одним з його найбільш важливих завдань якраз і є «управління кар’єрою» з метою досягнення професійного успіху. За М.Армстронгом, «процес управління кар’єрою» з метою розвитку успішної професійної діяльності, здійснення якої «корпорація гарантує, прогнозує та забезпечує спадковість висококласних фахівців в організації, їх підготовку, професійний зріст, просування і розвиток кар’єри до рівня керівників корпоративної організації» можна здійснити системно та оптимізувати у відповідному «кар’єрному процесі». Графічно його можна представити наступним чином [9, c.519].