Проблема подолання відторгнення спеціалістів від творчої діяльності та створення умов сприятливості до успішної професійно-творчої самореалізації

Соціально-економічна криза, що зараз відбувається у світі – це значною мірою не тільки «фінансова криза» капіталу, а загальна капіталістична криза, криза труда і капіталу в аспекті нереалізації людських сутнісних сил, «криза можливостей» у творчо-діяльнісній саморелазіації. Її суть виявляється у відчуженні трудової діяльності, самовідчуженні від власної творчої сутності, коли блокується і повністю закривається можливість до творчо-діяльнісного прояву, професійно-творчої самореалізації працівників як висококваліфікованих та успішних спеціалістів. Відсутність такої можливості особливо гостро переживають молоді фахівці, які після закінчення вищого навчального закладу приходять на виробництво. Гальмування професійної творчості та відсутність сприятливих умов до цього на виробництві відбувається за усіма функціональними, технологічними і структурними складовими виробничої системи. Для подолання подібного «гальмуючого механізму» потрібен особливий соціодуховний «творчий виклик», яким у свій час став виклик «корпоративного духу» в період розвитку «нового індустріалізму» або постіндустріалізму у 70-х роках минулого століття на Заході (Дж.Гелбрейт, Д.Белл). Проте в умовах сучасного виробництва необхідне не лише подолання відчуження праці, що виникло за минулих епох та в примітивному «простому виробництві» («просте відчуження»), але головним чином розвиток соціальних і духовних сил людини у професійно-творчій діяльності, що органічно притаманно інноваційній системі «праксіологічного виробництва». В ньому одночасно закладаються у своїх первинних витоках творчо-реалізаційні механізми «ебілітивного виробництва» високорозвинених професійних здібностей успішних фахівців. На Заході (а зараз і на Сході) були знайдені прийнятні відповіді на подібні «креативні виклики» сучасного суспільного виробництва в аспекті розвитку професійної культури трудової діяльності у вигляді функціональної виробничої творчості фахівців, що може бути розвинена до системної професійної креативності у функціонально-творчій самореалізації (ФТСР). Багато унікальних зразків професійно-творчої діяльності дало і вітчизняне виробництво. Але розв’язавши дію соціодуховних та креативно-діяльнісних сил на вітчизняному підгрунті, суспільство не впоралося з ними «на позитиві» і редукувало до негативних «перетворених» і спотворених форм гальмування творчості та знешкодження креативності шляхом тотального «допуск-контролю» над професійною творчістю фахівців. Механізм регулювання суспільної праці трансформувався у механізм гальмування виробничої творчості, який уособив у собі кланово-бюрократичний апарат, технократію і корпоративний авторитаризм. Демонтаж окремих ланок цього механізму й введення нових ринкових механізмів, інструментів конкурентності та нових підприємницьких форм творчості радикально ситуацію не змінили. Стає все більш очевидним, що потребується повна заміна всіх застарілих елементів у механізмі суспільної праці, що породжені негативною дією «людського фактору», створення абсолютно нового механізму з введенням у дію креативно-синергетичних сил інноваційного виробництва і задіяння виробничих сил, що регулюються від позитивної креативності успішних фахівців. Тобто необхідне повне демонтування «механізму гальмування» професійної творчості та його заміна на «механізм розвитку» професійно-творчих сил у досконалій фаховій діяльності, заміна та повна інверсія негативної дії людського фактору на його позитивну дію, інверсування всіх «негативів» пофлесійної діяльності (як невдалої та неуспішної) на «позитиви» професійної успішності.

Зараз замість механізму розвитку виробничої творчості продовжує діяти механізм гальмування творчих початків фахівців. А з цим – «функціональне відчуження» праці все більше перетворюється у «творче відчуження», при котрому фахівець виключає себе в якості об’єкта і суб’єкта творчості. Вони можуть навіть функціонально блокувати на своєму робочому місці будь-яке професійно-творче проявлення, прикриваючись інструкцією чи регламентом, латентно бойкотувати нормальне протікання всього виробничого процесу внаслідок тотального «творчого відчудження» від всієї корпоративно-авторитарної системи виробництва, загального небажання продуктивно працювати на експлуатуючих їх роботодавців. Повністю неприйнятними стали принципи виробничої діяльності для блага суспільства, бо вони перетворилися на працю для збагачення роботодавців за мізерну платню, де люба професійна активність просто узурпується на користь приватних власників.

Принцип дії «механізму гальмування» творчо-діяльнісних сил фахівців та їх нахилів, бажань і здібностей до професійної самореалізації при всіх зовнішніх відмінностях є єдиним. Це мікроусуспільнення, мікроцентралізація і «мікрокорпоратизація» трудового процесу на усіх технологічних лініях і виробничих переділах від загальносуспільного рівня до галузевого, виробничого, дільничого, бригадного. Внаслідок цього відбулася повна авторитарна «функціоналізація виробництва», тотальний адміністративно-функціональний і корпоративний контроль по всій централізованій виробничій «вертикалі». Головний «паразитний елемент» гальмування виробничого процесу – це допуск-контроль до кожної трудової функції й операції, що породжує паразитну багатоланковість, яка опосередковує й безконтрольно збільшує мікроструктуру невиробничих дій-бездій: мікропаузи, мікрозупинки, «перекури», «простої», загальний «трудовий супротив», «професійну резистентність» і гальмування виробничого процесу по всій структурі і ланках підприємства. Подібне повністю дисбалансує і навіть руйнує злитність й безперервність трудового процесу, безпосередній зв’язок працівників з їх трудовою діяльністю. Замість прямого зв’язку «працівник – конкретний труд», діє дискретно-розривний зв’язок («антизв’язок): «працівник – допуск-контроль – конкретний труд». Трудовий процес в усіх його професійних функціях, технологічній структурі, виробничій організації стає розривним і дискретним. Духово-творчі й соціальні «зв’язуючі компоненти» праці у подібному дискретному процесі праці не можуть виникати у принципі – адже людська сутність діяльнісно, соціодуховно і творчо цілісна і може проявитися тільки у цілісній професійній діяльності. А те, що приймається за прояв «виробничої активності», є лише «одномірною трудовою активністю» «дискретного працівника», що представляє перетворену форму функціонального відчуження праці. Можна виділити такі основні ланки механізму гальмування виробничої творчості, що перетворює будь-яку виробничу спільність працівників внаслідок відторгнення від творчого труда і «трудову резистенцію», що виникла, на малопродуктивне (і взагалі непродуктивне) та малозгуртоване дифузне утворення.

1. Допуск до роботи або «вхідний допуск-контроль». Це громіздка і досить складна система загального контролю за рухом кадрів загальнодержавного, відомчо-галузевого й виробничого рівня, від служб і центрів зайнятості до відділу кадрів і курсів перепідготовки на підприємствах, від відділу праці (що задає фахову структуру кадрів) до відділу технавчання (що заповнює цю структуру «підготовленими» кадрами). Якби цей громіздкий механізм «входу до системи» хоча б якоюсь мірою покращував якість кадрового відбору, підготовки кадрів та якості праці, то його існування можна було б виправдати. Але в нього лише одна функція – дати «допуск до системи» (галузевої, виробничої) і нав’язати працівникові умови «роботи у системі» на основі жорсткого примушення «до регламенту» та інструкцій, що повністю відвертає від творчості. Хоча треба діяти навпаки: рухатись «від творчості» – до професійно-творчої самореалізації успішних фахівців та їх ефективного кар’єроздійснення.

2. Структурно-виробнича регламентація праці. Якщо перший гальмуючий елемент у механізмі перешкоджання творчої діяльності – це функціональний «вхідний допуск», то другий елемент – це структурний «допуск-контроль». Коли перший здійснює «допуск до системи» як загального соціально-виробничого утворення, то другий – «допуск до структури», тобто вторинного і більш глибокого системного утворення для здійснення «структурного контролю» над працівниками. Соціально-виробнича (виробничо-технічна) структура підприємства – це його «святая святих», бо вона задає структуру посад, ієрархію постів, управлінську субординацію, адміністративні рівні підпорядкування. А це – оклади, премії, доплати й надбавки та інші фінансові «заохочення». В існуванні подібної структури зацікавлені усі «структурні працівники» – від головних спеціалістів управління й начальників відділів до начальників цехів, дільниць, змін, бригадирів, механіків, електриків та всіх інших лінійних працівників. Всі вони мають право на своєму «виробничому поверсі» здійснювати «структурний контроль», тобто наказувати, регламентувати трудовий ритм, уповільнення чи прискорення якого і є ознакою «структурної влади». Для роботи у режимі «структурного уповільнення» найголовніше – це «знаходитися на роботі», ніж сама робота, перебувати «при» трудовому процесі, ніж бути його активним учасником. Це і є «відбувальна служилість» підневільних працівників, котра йде від давніх традицій «відбування часу» на роботі, що важливіше, ніж її добре виконання. За своєю суттю вона є контролюючою структурою, яка здійснює більше наглядову функцію, ніж виробничу. Для такого структурного «нагляду-контролю» треба розірвати цілісність трудового процесу, перетворити його на виробничо-трудовий процес, що «розриває» професійну діяльність між поверхами та мікроповерхами підприємства, за ланками й мікроланками виробництва, що робить трудовий процес виробнично дискретним, перетворює всіх в управлінському персоналі на «дискретних управлінців», породжуючи відчуження управлінської праці та «управлінське відчуження» керівників усіх рангів. А з цим – відбувається «вторинне відчуження» персоналу, працівників усіх рангів до своєї професійної діяльності, управлінської системи і всього виробництва як «чуждого», пригнічуючого та принижуючого професійну гідність і подавляючого творчі прояви. Коли в разі виробничих експериментів зідйснювалась відміна професійно-структурної регламентації праці на виробництві (комплексні бригади, бригадодільниці, безцехова система організації виробництва), то подібні інновації завжди призводили до різкого стрибка продуктивності праці, масової виробничої творчості працівників, викликали «феномен самоорганізації» професійної діяльності при її комплексному виконанні. Фахівці могли без розпорядчих команд і навіть всупереч їм, власними силами та за рахунок власних професійно-творчих ресурсів перекривати продуктивною роботою до 60% виробничих простоїв, у 2-3 рази підвищували продуктивність праці, у 5-6 разів піднімали ефективність професійної діяльності та доводили до 100% свою функціонально-творчу самореалізацію.

3. Технологічний припис (предписаність) змісту праці. Це відповідний «технологічний допуск-контроль» або «допуск до технології», до технологічної структури трудових функцій та до технологічно-функціонального контролю. Він є ще більш глибинним і предстає як «третинний контроль», котрий підсилює вторинний «структурний контроль» професійної діяльності окремих фахівців і всього виробничого процесу. Хоча за своєю позитивною функцією він налаштовується для регулювання трудових операцій в їх заданій послідовності та об’ємі. У вітчизняному виробництві поопераційний контроль покладено на усіх лінійних ІТР – технологів, механіків, електриків, зв’язківців, операторів, інженерів з техніки безпеки, енергетиків, метрологів, майстрів та помічників майстрів. Подібний технологічний контроль розщеплює трудовий процес вже функціонально-технічно, розриває його поопераційно, перетворює працівників в технологічний придаток машини, в «часткового працівника» і «професійного кретина» (про що писав ще К.Маркс). Наслідок – «технологічне відчуження» труда та будь-якої технологічної творчості, несприйняття «техногенної експлуатації» працівників, що принижує їх та руйнує антропогенно-креативні сили творчих фахівців. Подібне є порівняно новим явищем для сучасного суспільного виробництва, яке до останнього часу замикалося на «виробничому відчуженні», наприклад, у формі «відтоку» найбільш професійно підготовлених працівників у підприємницькі інфраструктури. Наростаючі виробничі аварії, що відбуваються саме на технологічних лініях виробництва, все більше приймають характер «техногенних аварій» і «технологічних катастроф», що можуть призвести до загальної екологічної та економічної катастроф, «техноколапсу» виробництва і суспільства внаслідок технологічного відчуження праці, повного зняття «антропної відповідальності» за нормальне протікання технологічного процесу в разі позитивної дії «людського фактору». Проте «частковий працівник» дійсно не розуміє через «технологічний кретинізм», що «технолюдина» і «технофахівець» нічого не вирішує і ні за що не відповідає за «служилим принципом» «знятої відповідальності» за впорядкованість технологічного процесу. На Заході – це так званий «технологічний детермінізм», котрий повністю виключає таку «живу деталь» на виробництві як компетентний фахівець-професіонал, котрий здатний взяти на себе всю «технологічну відповідальність» за безаварійність і впорядкованість виробничого процесу. «Технологічна революція», що відбулася у 80-90-і роки минулого століття у багатьох високорозвинених країнах – лише результат подолання «технологічного відчуження» праці, а «феномен технологічної самораціоналізації» виробництва в японських «гуртках якості» – це лише приведення в дію механізму творчо-технологічної самореалізації японських працівників на основі їх інтерактивної комунікативної взаємодії, приведення у цілісність всього виробничого і технологічного процесу (системи «Канбан», «Дзідока», колективного вироблення рішень «рінго-сё» та інші).

4. Виробнича контроль-перевірка якості кінцевого продукту праці. Це така «товарна сертифікація», що означає «вихідний контроль», «допуск-контроль до здачі продукції» та «виходу з системи», або сертифікаційний «контроль результату праці» у вигляді «сертифікату якості». А практично – це допуск-контроль до браку, оскільки отримати якісну продукцію з виробнично і технологічно розірваного трудового процесу неможливо ні за яких умов, бо він з самого початку запрограмований на брак. Тому й вихід продукту – некондиційного й бракованого – у статусі «товару» необхідно санкціонувати через певний механізм «вихідного гальмування», щоб отримати фактичний «допуск до зарплати» за результатами праці, котра є фактично «незаробленою зарплатою». Таким чином стає можливим відчуження результатів праці, які працівник дозволяє в себе забрати і відторгнути, бо подібний результат – плід відчуженого процесу труда. Тому працівником брак практично не оспорюється, бо він є відчужений результат за своїм походженням, є результатом відчудженого труда, на котрих працівник не претендує як на «трудову власність». Подібний погляд розповсюджується в подальшому й на себе – вже у плані самовідчуження та «професіовідчуження», дозволяючи експлуатувати свою «професійну силу» іншому, оскільки самому собі фахівець вже не належить. Тому після відчуження результатів праці й отримання заробітної плати (незаробленої за якістю праці), працівник дозволяє після «вихідного контролю» знову себе поставити у відношення «вхідного контролю». Тобто включати себе знову і знову в дискретний трудовий процес, що перетворює його на «часткового працівника» і «часткового спеціаліста». Замість реальної професійної самореалізації відбувається «імітаційна квазіреалізація», непродуктивний фальсифікат професійного псевдорозвитку. Матеріальний (речовинний) продукт, проходячи механізм виробничого приймання (через відділи техконтролю, бюро стандартів і якості, служби сертифікації та інші), надалі потрапляє в потужну розподільну систему відомчого перерозподілу. В останніх відбувається фактичне присвоєння результатів праці, що опредмечена у виробленому товарному продукті, до якого більшість паразитних відомств не мають ніякого відношення і котрі нанесли товарному виробництву більше шкоди, ніж користі. Проте відомства мають великі «присвоєнні повноваження», що розглядаються ними в якості «делегованих». Так, виходячи з власних інтересів, відомство може затримати просування будь-якого товару на ринок, резервувати його на складах й територіальних базах, можуть штучно спровокувавши великий товарний дефіцит, здійснити позаринковий обмін товарів з іншими відомствами за бартерними угодами, продати за безцінь за кордон, щоб потім внаслідок штучно створеного дефіциту посадити на «голодний пайок» все населення. А надалі економічно «обґрунтовано» підняти ціни на відсутні товари. Або зворотньо – зробити це у зв’язку з «інфляцією», коли «зарезервований товар» є у невеликій кількості, а надрукована грошова маса значно вища товарної маси. Тоді гроші знецінюються і девальвують, а ціни на недостатні товари (внаслідок штучного дефіциту) стрибкоподібно збільшуються.

5. Директивна регламентація товарної реалізації продукту. Подібна система відомчої регламентації є продовженням «відомчого заказу» на вироблення товарного продукту (як правило, найбільш вигідного) «своїм» підприємствам. Ця практика зараз отримала розповсюдження саме у вітчизняному суспільному і приватному виробництві. Подібна директивна предписаність «адресного обміну» між «своїм» (не допускаючи «чужих») й дозволяє маніпулювати продуктом як власністю відомства. Це «допуск-контроль до обміну» в його регламентованому «міжсистемному русі». Вільний товарний обмін неможливий в принципі через фактичну відсутність ринку як такого й тому, що вироблений продукт є неякісним і не володіє належними споживчими якостями товару. І, за наявністю кращих іноземних аналогів, він миттєво «затоварюється», а при відсутності попиту на неякісний і дорогий продукт, його виробництво припиняється, а підприємства закриваються. Проте існують свої специфічні «проштовхуючі» механізми для створення штучного попиту шляхом директивної регламентації товарної реалізації виробленого продукту. Щоб його «проштовхнути» існує «свій круг» спеціалістів подібного роду: працівники складів, баз, відділи постачання та збуту, служби відвантаження, «штовхачі», агенти, договірно-претензійні та позовні служби, служби перевезення й розрахунково-кредитні служби. Підприємства, що випускають продукт, як правило, не несуть відповідальність за його подальшу долю, або несуть чисто формально, уникаючи ремонту, не приймаючи рекламацій, до мінімуму знижуючи гарантійні терміни надійної роботи. Вони вважають за краще платити штрафи і стягувати їх з інших підприємств, таким чином взаємно компенсуючи «витрати за браком». Хоча й зараз багато відомств та бізнес-структур не проти «пограти на дефіциті», створюючи наднормативні товарні запаси й реалізуючи їх потім за підвищеними «договірними цінами» або через договірні тендери. Звідси таке нове явище як «відчуження ринку» або його перетворена форма – «примус до ринку». Це те «відчуження-примус», що може стати «примусом до ринку праці» – вже з «подвійним відчуженням» праці. Типовою у цьому відношенні є діяльність Центрів (служб) зайнятості, котрі працюють з людьми, що пережили психологічний стрес і «дистрес безробіття», набули «синдром безробітного», тобто нікому не потрібного і ні на що не здатного працівника, що впали у стан «скорботної безпочуттєвості». Зараз спостерігаються такі нові ринкові явища як «цінове відчуження» споживача (на споживчому ринку) внаслідок відсутності грошових коштів («критичне споживання»), «відчуження капіталів» інвесторів на ринку виробників, яким вигідніше не вкладати вільні кошти на розвиток виробництва, а «грати на біржі», на валютному ринку, ринку цінних паперів і банківських послуг, на інвестиційних операціях (інвестиційно-кредитних спекуляціях), на перепродажі товарних продуктів тощо. У багатьох промисловців та підприємців часто домінує давня утопічна ідея «вигідного виробництва»: виробляти речі як продукти, а збувати їх як товари, платити за них низьку зарплату і продавати за високими цінами. Це й формує малоефективний «пострадянський ринок» нецивілізованого зразка, в якому економіка не працює внаслідок тотального «економічного відчуження» людей, всіх працюючих і всього населення від нецивілізованих і викривлених ринкових відносин, що ведуть до масового зубожіння громадян.

6. Адміністративний примус до вироблення ринкових продуктів. Подібний примус забезпечується усією олігархічно-клановою системою, що існує зверху-донизу. На цій фазі дії механізму гальмування «допуск до ринку» змінюється «допуском до замовлення» (через держбюджет), а контроль «ринкових ресурсів» замінюється на «контроль бюджетних ресурсів» через «держзамовлення» олігархічним монополіям. Через подібний контроль бюджетних ресурсів (державних і місцевих) і здійснюється адміністративно-примушуюче «ринкове саморегулювання» за схемою «від попиту» олігархічно-кланових груп на збагачення, коли потреби та попит населення практично не враховується і працюючі люди зубожіють, бо отримують мізерні зарплати. Але це лише зовнішня сторона. Внутрішня – це «відчуження від держресурсів» більшості промисловців і підприємців, що декларується як «економічна політика» на державну користь. Але з державними інтересами вона не має ніякого зв’язку, є антидержавною та антинаціональною, не відповідає ринковим принципам та ресурсним можливостям виробника, відчуждає його не тільки від держресурсів, а взагалі від будь-яких ресурсів, включаючи власні прфоесіосферні ресурси підприємств та їх професійно-творчий потенціал. Отримуючи подібну викривлену «свободу від держресурсів», вони не знають як цю «безресурсну свободу» використати і масово банкрутують або ледь зостаються «на плаву». В умовах ринкового відчуження «виробничого капіталу» на «ринку капіталів» через контроль бюджетних ресурсів підприємства опиняються абсолютно неспроможними до ринкової діяльності при адміністративно контрольованому ринку та відсутності чесної і здорової конкуренції. А значна частина промисловців і підприємців, бізнес-структур і підприємств просяться «під кришу» держбюджетних розподілень, програм та субвенцій. Але мікроцентралізація і мікродиктат виявляються такими ж неспроможними, як і в макромасштабах, навіть якщо їх і «прокочують» в нових термінах ринкового сленгу.

Механізм гальмування професійно-творчої самореалізації фахівців не лише зупиняє та паралізує їх продуктивну творчість й продуктивну самореалізацію внаслідок відчуження творчості як такої, але й призводить до загального суспільного відчуження праці. Подібний суспільно-відчужувальний процес охоплює у макромасштабі все суспільне виробництво й негативно позначається на виробничій і професійній діяльності кожного працівника. Внаслідок цього відбувається деструкція труда як суспільного процесу, так і виробничого процесу за всіма його відтворювальними циклами. При чому суспільний процес труда руйнується не в якійсь одній ланці чи елементі, а за усіма суспільними та виробничими зв’язками. Тому й стає необхідним постійний примус до праці у формі суспільного «трудового кріпацтва» і загальної «трудової кріпості», бо всі починають «бігти від праці», «бойкотувати труд» та відгороджуватись – відторгуючись від нього як продуктивно-творчого процесу. Але одночасно у багатьох виникає бажання, нічого не роблячи, отримувати, споживати, перерозподіляти тими ж жорстко-примусовими заходами за рахунок когось іншого за класичною формулою: «Відчуження труда виразно позначається в тому, що, як тільки припиняється фізичний або інший примус до труда, від труда біжать, як від чуми» (4, с. 91).

Механізм продуктивної творчості знімає загальне відчуження праці тим, що забезпечує самовідтворення праці у культурній якості «людської праці» і професійної творчості, професійно-творчої самореалізації. Цей творчо-продуктивний механізм приводить в дію соціальні і духовні продуктивно-реалізаційні сили в якості рушійних, трансформуючи їх енергетичний потенціал, динаміку та ресурс у творчу продуктивну самореалізацію кожного трудівника поза примусу, експлуатації та пригнічення людських сутнісних сил. Він перетворює професійно-творчий потенціал труда в актуально діючі соціальні й духовно-творчі продуктивні сили таким чином, що кінцевим результатом дії цього механізму стає повне творче самоздійснення фахівців у професійній діяльності, а з цим – відбувається й відтворення їх творчих здібностей. Це і є нова соціальна якість труда як творчо-самореалізаційної діяльності, в котрій відтворюються у більш високій «людській якості» креативні сили успішних фахівців. Подібні «відтворювальні цикли» силового підсилення фахових здібностей мають поступальний характер і розвиваюится за ціннісними детермінантами і в «детермінаційних циклах» на кожному структурно-функціональному рівні професійно-творчої самореалізації. Це здійснюється за розробленими професійними моделями, проектами та програмно-проектними комплексами, що для цього створюються, та за відповідними методичними алгоритмами їх ефективного впровадження.