Вміння самостійно вчитися

Д.Б. Ельконін підкреслював, що рівень сформованості учбової діяльності не повинен ототожнюватися з рівнем уміння самостійно виконувати конкретні завдання. Самостійне виконання, наприклад, домашніх завдань, контрольних робіт не є показником сформованості учбової діяльності і може відбуватися за типом самостійного розв'язання практичної задачі.

Вживаючи термін «учбова діяльність», часто розуміють його як діяльність учня в класі, здійснювана лід керівництвом вчителя. Коли ж зв'язати термін з поняттям самостійності (самостійна учбова діяльність), тоді виникають асоціації з самостійним виконанням учнем вдома або в позаурочний час окремих завдань. Таке пояснення не відповідає змісту поняття «самостійна учбова діяльність». І.А. Зимня розуміє самостійну роботу школяра, як більш широке поняття, ніж домашня робота. Самостійна робота може включати позаурочну роботу. Самостійна робота є похідною від правильно організованої учбової діяльності учня на уроці. Це специфічний вид навчальної діяльності школяра. Це вища форма учбової діяльності учня, форма самоосвіти, що зв'язана з його роботою в класі. Це форма роботи за індивідуальними планами, що доповнюють, а тому розширюють та поглиблюють, знання, отримані школярем у класі. Автор пише, що в діяльнісному визначенні самостійна робота — це організована самим школярем під впливом його пізнавальних мотивів в раціональ­ний час, в умовах самоконтролю опосередкованого впливу та роботи вчителя на уроці.

Ю.М. Кулюткін у загальній формі розумову самостійність визначає як важливу якість особистості, що лежить в основі творчої спрямованості людини, продуктивності її діяльності. Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв'язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, організовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях самоконтролю і самооцінки. Автор, узагальнюючи свої міркування, пише, що розумова самостій­ність — це здатність особистості здійснювати самоуправління своєю діяльністю.

Вчені виділяють різні рівні розумової самостійності. Так, за складністю навчальних задач, що розв'язують учні, можна розрізнити три рівні. Перший рівень розвитку самостійності характеризується тим, що учні вміють розв'язувати типові задачі, тобто, такі, що потребують простого відтворення засвоєних на уроці способів використання знань. Другий рівень означає, що учні виявляють здатність самостійно розв'язувати нестандартні задачі, вдаватися до самостійних пошуків способів, дій. операцій, що потребують встановлення міжтемних зв'язків, узагальнення, класифікації, доведення. Третій, найбільш високий рівень самостійності, виявляється у здатності учнів розв'язувати творчі задачі. Школярі, які досягають цього рівня, у творчих пошуках вдаються до перенесення знань, умінь та навичок.

Виділені рівні дають можливість вчителеві оцінити розвиток в учнів розумової самостійності, але не показують умови переходу від нижчого до вищого рівня самостійності. У зв'язку з цим необхідно нагадати, що і у процесі формування розумової самостійності ми повинні враховувати два рівні розвитку: актуальний і перспективний. Навчання має орієнтуватися на потенційні можливості людини, на «зону найближчого розвитку» (Л.С. Вигот-ський). Для того, щоб пояснити механізм підвищення рівня розумової самостійності, нам необхідно чітко уявити сам процес розвитку цього феномена. Розвиток самостійності являє собою перехід учня від діяльності під контролем вчителя до такої діяльності, коли школяр починає діяти під власним контролем.

Механізм самоуправління можна пояснити на основі загального генетичного закону культурного розвитку Л.С. Виготського. Згідно поглядів Л.С. Виготського, кожна функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, в двох планах, спершу як категорія інтерпсихічна, а потім в середині дитини як категорія інтрапсихічна. Описаний Л.С. Виготським механізм «вростання» діє і в системі «Я та інші». У процесі активного та систематичного спілкуванняз іншими людьми, особливо з дорослими дитина прагне до того, щоб її зрозуміли, а тому вибудовує свої думки та мовлення так, щоб вони співвідносилися з точкою зору інших. У зв'язку з цим дитина вчиться себе чути та бачити, виправляти себе, перевіряючи. Вона набуває здатності впливати на себе, як на іншу людину. Як пише Ю.М. Колюткін, механізм самоуправ­ління знаходить своє вираження в тому, що учень виступає для себе як об'єкт управління («Я-виконавець») та як суб'єкт управління («Я-контролер»). Таке самоуправління автор називає рефлексивним, тому що воно засноване на свідомому відображенні людиною власних дій, процесів, відображенні особистістю свого «Я».

Схема 8.2. Рефлексивне ставлення особистості до своїх дій

Розвиток самоуправління відбувається у зв'язку з розвитком усвідомлен-ня свого «Я». Останнє веде до зміни позиції людини по відношенню до власної діяльності. Вона тепер не просто передбачає результати своїх дій, а й вчиться довільно організо­вувати їх. Так, вчиться формулювати та обґрунтовувати цілі, аналізувати предмет їх значущості, мотивувати свій вибір, виробляти програми, знаходив; оптимальні способи їх реалізації, починає шукати різні критерії, еталони, показники контролю та оцінки.

Отже, щоб самостійно керувати своєю учбово-пізнаваль­ною діяльністю, учень повинен засвоїти керівні функції вчителя та повернути їх на самого себе.

Учень повинен одночасно бути і учнем, і вчителем. У такому випадку говорять, що відношення «вчитель-учень» стає відношен­ням внутрішнім, школяр здатний до самоуправління. Самоуправ­ління полягає в тому, що учень по відношенню до себе виконує функції вчителя — мотивацію учбової діяльності, планування, регуляцію, оцінку своєї діяльності.