Сучасна культ. ситуація в Укр.

На сучасному етапі державотворення в Україні пріоритетним напрямком відродження духовно-культурного життя є реалізація культурного чинника на розв’язання державно-політичних, економічних, соціальних і міжнародних проблем. За роки незалежності відбувалися певні еволюційні зміни в політичному баченні місця культури в українському суспільстві. Воно простувало від суто просвітн. стану до критичного запозичення кращих елементів європейського досвіду. Освіта завжди була могутнім чинником зростаючої соц. функції культури, особливо в умовах нац. відродження України.

Одним з основних завдань реформування освіти незалежна держава визначила відродження і подальшу розбудову національної системи освіти, її орієнтацію на задоволення потреб народу України, національно-культурних та національно-освітніх прав і запитів усіх громадян незалежно від їх етнічної приналежності.

Концептуальні засади реформи освіти в Україні були визначені державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття»), спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання і виховання українських громадян, що відповідатиме сучасному цивілізованому рівню, та її інтеграцію у міжнародний світовий простір.

Суть нової моделі полягає в докорінних зрушеннях у педагогічному процесі:

1. Децентралізації та демократизації управління освітою.

2. Диференціації, гуманізації, індивідуалізації навчально-виховного процесу.

3. Безперервності освіти та варіативності навчальних планів і програм.

4. Переорієнтації сфери освіти на пріор. розвиток особистості та створення для цього відповідних умов у суспільстві.

Про масштабність цього завдання свідчить хоча б те, що система освіти України охоплює понад 48 тисяч закладів та установ, у яких навчається майже 15 мільйонів учнів та студентів, у ній зайнято понад 2 мільйони фахівців. Отже, кожен третій громадянин України навчає або навчається.

Уже перші реформаційні кроки започаткували у сфері освіти кілька позитивних тенденцій:

1. Певну деідеологізацію та демократизацію навчального процесу.

2. Зв’язок освіти з національною історією, культурою і традиціями.

3. Забезпечення свободи творчості педагогам-новаторам.

4. Урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління, а також реальних потреб суспільства. У 1992 -1993 навчальному році діяло 4,3 тис. шкіл поглибленого вивчання окремих предметів, 179 гімназій, 130 ліцеїв. У системі вищої освіти виникло майже 500 недержавних навчальних закладів, 100 з яких акредитовані, тобто мають юридичний статус. Мета їхнього створення-оперативне реагування на потреби ринку шляхом підготовки фахівців дефіцитних спеціальностей.

5. Поступове утвердження у сфері освіти української мови.

Планомірно переводяться на українську мову дитсадки. Тільки у Донецькій області їх функціонує біля 300. В Україні відкриті сотні шкіл з українською мовою навчання, організовані тисячі україномовних класів у школах з російськомовним навчанням. 1 вересня 1990 р. У Донецьку була відкрита перша українська школа. Зараз у містах Донецької області нараховується біля 30 українських шкіл і більше 100 в сільській місцевості.

Тепер більше уваги приділяють вивченню рідної мови і літератури в загальноосвітніх школах. Українська мова почала активніше використовуватися у вузах і технікумах, видано значно більше навчальних посібників рідною мовою.

В Україні здійснюється реформування середньої освіти. З 1-го вересня 2001 р. середня школа перейшла на 12-річний строк навчання. Він складається з трьох етапів: перший (з 1 вересня 2001 р.) - початкова школа; другий (з 1 вересня 2005 р.) - основна школа; третій (з 1 вересня 2008 р.) - старша школа. Початкова школа буде чотирьохрічною, основна школа - 5-9 класи і старша - 10-12 класи. Незалежна укр. держава стала запорукою вільного розвитку літератури: прози, поезії, драматургії.

В Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників, поетів зі світовим ім’ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича (Кандиби), Олександра Олеся, Олени Теліги, Зеновія Красівського, Богдана-Ігоря Антонича та інших.

Українській літературі вже повернуто забуті та заборонені імена М. Зерова, М. Куліша, Г. Косинки, Є. Маланюка, В. Стуса, М. Хвильового та інші. Побачили світ збірники віршів поетів-дисидентів В. Стуса, І.Світличного, Є.Сверстюка. На книжкових полицях з’явилися твори літераторів української діаспори – І. Багряного, В. Барки, О. Ольжича, У. Самчука, О.Теліги та інших. Ці два процеси сприяли формуванню у читача цілісного враження про українську літературу, повертали українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.

З’явились неупереджені твори молодих українських літераторів. Серед них виділяються П. Селецький, О. Орос, О. Виженко, П. Кралюк, С. Українець, В.Мастерова, І. Римерук, В. Герасимюк та інші.

Ознака сучасності – висока політизація суспільства. За цих обставин різко зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі проблеми сьогодення – перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів; пошук нових ідеалів та орієнтирів, мовна політика держави; екологічні негаразди тощо – тематика публіцистичних творів О. Гочара, І. Драча, І. Дзюби, Л. Костенко, П.Мовчана, Б. Олійника, Р. Іванчука, В. Яворницького та інших.

Міцно увійшла в літературу тема Чорнобиля. Їй присвячено поеми С. Йовенко «Вибух», Б. Олійника «Сім», І. Драча «Чорноб. мадонна», повість Ю. Щербанка «Чорнобиль», роман В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» та інші.

Динамічні процеси відбуваються у царині української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона Рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), Мелодія» (Львів), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо.

Нові пісні дарують: І. Білик, Т. Повалій, В. Білоножко, П. Зібров і інші майстри естрадного мистецтва.

Українську музику, пісню, танець пропагують у світі Державний заслужений академічний народний хор імені Г.Верьовки під керівництвом народного артиста України академіка А.Авдієвського, ансамбль танцю імені Вірського. З 1993 р. у Чернівцях відбуваються Міжнародні конкурси молодих виконавців української естрадної пісні імені В.Івасюка. Їх метою став подальший розвиток і популяризація української пісні, виявлення та підтримка здібних виконавців. Конкурс служить стимулом для підготовки Всесвітнього фестивалю української народної пісні. У музиці відбуваються якісні, позитивні зміни.

Велике піднесення переживає образотворче мистецтво. Для нього характерний вільний розвиток всіх стилів і жанрів. Картини художників широко популяризуються шляхом організації всеукраїнських, обласних, групових і персональних виставок. У 90-ті роки було проведено біля 200 стаціонарних і пересувних виставок, створено десятки нових картинних галерей. Місце українського художника починає регламентуватися ринком і його рейтингом у ринковій ієрархії.

У країні розвивається система національних бібліотек, збільшується кількість періодичних видань і тиражів книг, виданих на мовах національних меншин. Розширюється мережа національних театрів, культурно - освітніх закладів. На сучасному етапі в Україні є біля 250 національно-культурних товариств і організацій.