ПЕДАГОГІЧНА САМООСВІТА

 

Врахування нових соціальних вимог до професійно-технічної освіти в умовах реформування суспільства, критичний аналіз якості роботи педагогічних працівників ПТНЗ обумовлюють необхідність нового підходу до організації, структури, змісту, формам, методам і засобам вдосконалення педагогічної майстерності викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання. Педагогічна професія потребує неперервного та систематичного підвищення знань, умінь та навичок. Проблема творчого зростання педагога набула зараз особливої актуальності. У процесі реформування загальноосвітньої та професійної школи вона знаходиться у центрі уваги кожного педагогічного колективу. Одною з основних форм удосконалення професійної майстерності педагогів, що є головною умовою подальшого підвищення якості навчально-виховної роботи і приведення її у відповідність з вимогами життя, є самоосвіта.

Самоосвіта, як і інші форми діяльності з удосконалення педагогічної майстерності, для інженерно-педагогічних працівників необхідна ще й тому, що значна частина педагогів має незадовільну підготовленість з педагогіки, психології та методики організації навчального процесу. Вона пронизує весь процес навчання та розвитку особистості, забезпечує його неперервність і ефективність.

Вивчення питань самоосвіти педагогічних працівників ПТНЗ дало можливість виділити ряд найбільш важливих вимог до організації самоосвіти і управлінню цією роботою з боку керівництва ПТНЗ:

Зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога.

Систематичність і послідовність самоосвіти, неперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту і форм самоосвіти.

Комплексний підхід до відбору змісту і організації вивчення теми, яка вибрана для самоосвіти.

Зміст, форми і методи самоосвіти повинні відповідати особливостям особистості педагога, наявності у нього певних якостей, умовам його роботи, його реальним можливостям, направленості професійних інтересів.

Гласність і наочність результатів самоосвіти.

Створення умов для самоосвіти педагогів у міжкурсовий період в ПТНЗ.

Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі.

Виходячи з цих вимог, пропонується (для втілення в практику роботи ПТНЗ) структура управління самоосвітньою діяльністю в ПТНЗ.

Як уже було зазначено вище, творче зростання педагога і вдосконалення педагогічної майстерності відбувається найбільш успішно тоді, коли головний вплив на цей процес здійснюють внутрішні мотиви педагога, зовнішні стимули до самоосвітньої діяльності. Тому, крім підвищення рівня теоретичних знань і практичних умінь, при організації самоосвітньої роботи ставиться також мета підвищити рівень мотивації викладачів та майстрів виробничого навчання до самоосвітньої діяльності.

Оскільки мотивація самоосвіти педагогів має індивідуальний характер, не ставиться завдання визначити усі можливі мотиви самоосвіти педагогів та простежити за їх змінами.

Розглянувши мотиві самоосвітньої діяльності, що визначені Н.Г. Протасовою і мають, на її думку, “особливе значення в організації та діяльності сучасної системи післядипломної освіти педагогічних кадрів”, пропонується група мотивів, які, на наш погляд, є основними у самоосвітній діяльності викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання ПТНЗ. Це такі мотиви, як: прагнення постійно вдосконалювати свою діяльність; бажання вважатися знавцем своєї справи; потреби самореалізації та самоствердження в професії; знайомство з прикладами педагогічної майстерності; прагнення йти в ногу з часом; допитливість, інтерес до процесу самоосвіти, потреба компенсації неотриманого; проблеми, труднощі у здійсненні професійної діяльності; розвиток творчого потенціалу особистості; бажання отримати нову спеціальність.

Психологи твердять: тільки ті знання стають переконаннями людини, які нею самостійно обдумані й пережиті. Разом з тим, самоосвіта, самовдосконалення та саморозвиток педагога є творчим процесом і їх результат – це результат творчої праці фахівця.

Зростання педагогічної майстерності викладачів та майстрів виробничого навчання відбувається найбільш успішно тоді, коли головний вплив на цей процес здійснюють керівники колективу та самоосвіта. Разом з тим треба констатувати недостатній вплив багатьох керівників та творчу атмосферу в педагогічних колективах.

Основним завданням педагогічного керівництва самоосвітою є забезпечення найбільш раціонального поєднання індивідуальних та колективних форм пізнавальної діяльності. Вдосконалення педагогічної майстерності педагогічних працівників буває ефективним у тих випадках, коли керівники училищ проявляють у цьому зацікавленість, створюють оптимальні умови для такої діяльності та використовують різні форми стимулювання її. Тобто успішність роботи по самоосвіті багато в чому залежить від організації самостійної пізнавальної діяльності педагогів з боку керівництва училища.

Зважаючи на це, при відсутності самоосвітньої діяльності, або її слабкій організації, немає сенсу говорити про ефективність всієї методичної роботи педагогічних кадрів і результативності роботи з ними.

Для вдосконалення педагогічної майстерності під час самоосвітньої роботи пропонується структура управління самоосвітньою діяльністю педагогів (схема 1).

Відповідно зі структурою, самоосвітня діяльність педагогів по вдосконаленню педагогічної майстерності організується у п’ять етапів.

Перший етап передбачає створення психологічного настрою до самоосвітньої роботи. На цьому етапі педагогу важливо сформулювати педагогічну проблему, визначити мету діяльності, продумати послідовність своїх дій. Також важливо з’ясувати рівень базової підготовки педагога, визначити галузі знань, які викликають інтерес, визначити ступінь актуальності проблеми, що обрана.

Другий етап – навчальний. Зміст роботи викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання на цьому етапі полягає у вивченні психолого-педагогічної та методичної літератури по проблемі, яка визначена, переломлення даних педагогічної науки у своїй практичній діяльності.

Третій етап – практичний. Він є основним компонентом роботи кожного педагога, тому що він пов’язаний з накопиченням педагогічних фактів, перевіркою нових методів роботи. Дуже важливо зробити так, щоб інтерес, який виник до самоосвіти на другому етапі, перетворився у діяльність на третьому етапі.

 

Четвертий етап самоосвітньої роботи – це теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення педагогічних фактів, які накопичені у ході третього етапу.

Робота викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання на четвертому, узагальнюючому, етапі повинна включати елементи колективного дослідження: творчі звіти на засіданнях педагогічних рад, методичних об’єднань, на семінарах і таке інше. При такій організації науково-теоретичні знання, які отримані педагогом, стають надбанням усіх членів педагогічного колективу і використовуються ними у процесі педагогічної діяльності.

П’ятий етап – підсумковий. На цьому етапі педагоги підводять підсумки своєї самоосвітньої роботи, узагальнюють спостереження, оформлюють результати. У ході п’ятого етапу основним є опис роботи, теоретичне обґрунтування результатів, загальні висновки і визначення перспектив подальшої роботи. На цьому етапі від організаторів вимагається гласність результатів самоосвітньої роботи педагогів.

Самоосвіта не зводиться до простого накопичення знань, а обов’язково викликає бажання співвіднести нові знання з тими, які вже є, зіставити зі своїм досвідом, та залучити їх до системи знань, які вже є. Тому самоосвіта завжди пов’язана з елементами творчості, вона сприяє підвищенню свідомої активності кожного.

 

 

Схема 1

Структура управління самоосвітньою діяльністю в ПТНЗ