Макродинаміка

У соціологічному теоретизуванні немає ясності з приводу того, що конституює "макрореальність". Деякі макросо-циологи зводять усе до аналізу структурних властивостей, незалежних від процесів, що йдуть серед індивідів (см, наприклад, [12; 45]). Інші дивляться на макросоціологію як на аналіз різних спо-собов з'єднання мікроодиниць, що веде до виникнення круп-ных організаційних і социетальных [т. е. що проходять в масшта-бах усього суспільства] процесів (см, наприклад, [17-18]). Критики зазвичай сприймають увесь макроаналіз як реификацию або ги-постазирование [40]. І все-таки, незважаючи на різні види крити-ки і явну понятійну нерозбериху з питання про мікробазис со-циальной структури, важко заперечувати простий факт громадського життя: людські популяції ростуть, утворюють великі по чис-ленности об'єднання і складні соціальні форми, які рас-пространяются на великі географічні регіони і существу-ют тривалі історичні періоди. Стверджувати, як робить багато хто, що такі форми можна аналізувати виключно на основі складових їх дій і взаємодій індивідів, було б помилкою. Такі редукционистские підходи породжують концептуальну анархію, оскільки так ніколи не побачиш "лісу за деревами" або навіть дерев за окремими гілками.

Звичайно, немає сумнівів, що макропроцеси включають взаимо-действия серед індивідів, але частенько розумніше вивести цю посыл-ку за межі аналізу. Бо точно так, як і для вирішення большин-ства аналітичних завдань при вивченні численних властивостей взаємодії корисно ігнорувати фізіологію дихання і кро-вообращения, у багатьох випадках розумно нехтувати індивідами, індивідуальними актами і індивідуальними взаємодіями.

Природно, конкретне знання того, що роблять люди при регио-нализации, рутинизации, нормативизации, ритуалізації і катего-ризации своїх взаємодій (див. мал. 5), може послужити по-лезным доповненням до макроаналізу. Але таке дослідження не може замінити чистий макроаналіз, що займається процесами, благо-даря яким все більше діючих збираються разом, диффе-ренцируются і інтегруються (див. мал. 2). Така моя позиція і позиція більшості аналітичних теоретиків (см [62]).

Мал. 6 дає уявлення про мої погляди на засадничі макродинамічні процеси людської організації. Я розбив їх, згідно мал. 2, на три групи: процеси скупчення, або приросту індивідів і їх продуктивних здібностей в просторі; про-цессы диференціація, або збільшення числа різних подъеди-ниц і культурних символів серед збільшеного населення, і процеси інтеграції, або збільшення міри координації стосунків між подъединицами деякої збільшеної людської популяції. Але на відміну від мого аналізу мікропроцесів я не даю трьох окремих моделей цих макропроцесів. Я створив одну складену модель, кото-рую можна розбити на частини і розвинути детальніше. Я планую зробити такий аналіз в найближчому майбутньому, але для цілей цієї статті модель представлена в спрощеній формі.

А. Процеси приросту. Колишні теоретики соціології, особливо Герберт Спенсер [61] і Еміль Дюркгейм [1], добре по-нимали цю динаміку. Вони усвідомлювали, що зростання населення (популя-ции), його концентрації в обмеженому просторі і способи його виробництва взаимозависимы. Характер цієї взаимозависимо-сти показаний напрямом стрілок на мал. 6: зростання розмірів популя-ции і виробництво взаємно посилюють один одного з кожним цик-лом зворотного зв'язку і з кожним збільшенням показників іншого чинника, особливо коли показники наявності матеріальних, орга-низационных і технологічних ресурсів високі; концентрація пов'язана із зростанням розмірів популяції і рівнями виробництва, і, хоча між цими силами є деякий зворотний зв'язок, вона вто-рична і не вказана в цій спрощеній версії нашої моделі.

У свою чергу, кожен з цих трьох процесів пов'язаний з други-ми силами, перерахованими в лівій частині мал. 6.

Концентрація населення залежить від доступного йому простору і способу акту-альной організації такого простору (а також і від существую-щих зразків соціальної організації підгруп: див. стрілку на-верху мал. 6). Зростання розмірів людських об'єднань пов'язане з результуючим показником імміграції в цю популяцію, місцевим коефіцієнтом природного приросту населення (рас-ширенного відтворення) і зовнішніми актами приєднання (т. е. злиттям, завоюваннями, союзами і т. д.). Виробництво свя-зано з рівнем відповідних ресурсів, головним чином мате-риальных, організаційних, технологічних і політичних (див. стрілку зворотного зв'язку внизу мал. 6). Підсумовуємо ці процеси у вигляді нижченаведеної простої сукупності "законів приросту". 6. Рівень приросту для популяції є мультиплікативна функція її а) розміру і швидкості росту, б) міри екологічної концентрації і в) рівня виробництва (явна тавтологія, устра-няемая нижче):

а) розмір і швидкість росту популяції аддитивний і поло-жительная функція зовнішнього припливу [ресурсів], внутрішнього при-роста, зовнішнього приєднання і рівня виробництва;

б) міра концентрації популяції позитивна і адди-тивная функція її розміру і швидкості росту, рівня виробництва, здатності організувати простір, кількості і різноманітності її підгруп і одночасно - зворотна функція розмірів доступ-ного для неї простори;

в) рівень виробництва для популяції є позитивна мультиплікативна функція її розміру і швидкості росту, рівня матеріальних, організаційних і технологічних ресурсів, а також здатності мобілізовувати владу.

 

Б. Процеси диференціації. Збільшення концентрації, швидкості росту розмірів популяції і виробництва піднімають рівень конкуренції за ресурси серед соціальних підрозділів. Така конкуренція, як підкреслювали Спенсер і Дюркгейм, сти-мулирует процес диференціації серед індивідів і организа-ционных підрозділів в цій людській популяції. Ця диференціація - результат двох циклів, що взаємнопосилюють один одного,: один зводиться до процесів конкуренції, спеціалізації, обміну і розвитку відмітних якостей або до того, що я назы-ваю "атрибутизацией", а інший - до процесів конкуренції, об-мена, влади і контролю над ресурсами. У свою чергу, ці два цикли породжують три взаємозв'язані форми диференціації: підгрупи або різнорідність (гетерогенність); підкультури або символічна різноманітність; ієрархії або нерівності [13]. Але перш ніж аналізувати ці основні форми диференціації, повернемося до взаємнопосилюючих циклів, що породжують їх.

Конкуренція і обмін взаємозв'язані. Конкуренція увесь час породжуватиме обмінні стосунки серед диференційованих действователей, і, навпаки, обмінні стосунки будуть, принаймні на перших порах, збільшувати рівень конкуренції [12]. І об-мен, і конкуренція породжують спеціалізацію видів діяльності [1; 61], оскільки деякі учасники можуть "переграти" інших і тим прискорити диференціацію видів діяльності і оскільки обмінні стосунки спонукають действователей специализировать-ся в постачанні один одного різними ресурсами [23]. Конкуренція, обмін і спеціалізація - усе діє у напрямі формирова-ния відмітних атрибутів (ресурсних потенціалів, видів дея-тельности, символів і інших параметрів) серед діючих [13]. Більше того, процеси накопичення [ресурсів] зовнішнього присо-единения також можуть працювати на збільшення відмінностей серед дей-ствующих суб'єктів, оскільки нові члени популяції можуть при-ходить з дуже різних систем (див. стрілку нагорі мал. 6). У свою чергу, ці відмінності сприяють обміну різними ресурсами, конкуренція і спеціалізації.

Взаємнопосилюючі результати конкуренції, обміну, мобилиза-ции влади і контролю над ресурсами закріплюють і интенсифициру-ют цей цикл. Конкуренція і обмін завжди спричиняють за собою спроби мобілізувати владу [12]. Така мобілізація збільшує, по мень-шей мірі на якийсь час, конкуренцію і обмін. Спираючись на цю систему позитивного зворотного зв'язку, деякі действователи мають можливість використовувати владу, щоб контролювати ті ресурси (символічні, матеріальні, організаційні і т. д.), які бу-дут збільшувати їх владу, їх здатність вступати в обмін і їх кон-курентоспособность. І існуючі форми політичної центра-лизации працюють, як показує стрілка внизу мал. 6, на збільшення як мобілізації влади, так і контролю над ресурсами. У свою оче-редь, ці процеси мобілізації і контролю піднімають рівень спе-циализации і розвивають відмітні атрибути, бо вони прискорюють (до певної міри) конкуренцію і заохочують обмін.

Багато хто з цих взаємних причинних ефектів в наших двох циклах є або нелінійними, або ступінчастими логічними функціями. Тобто вони до якогось моменту увеличива-ют свої значення, а потім збільшення припиняється або настає спад. Така модель стосунків частково пояснюється тим, що про-цессы, властиві цим циклам, самопреобразуются. Наприклад, об-мен збільшує конкуренцію, але раз була мобілізована влада і встановлений відповідний контроль над ресурсами, обмін, ско-рее усього, стане "институционализированным" [12] і сбаланси-рованным [23], тим самим зменшуючи конкуренцію. Інший приклад: конкуренція збільшує мобілізацію влади і в результаті - контроль над ресурсами, але раз вже вони зросли, ця влада і кон-троль можуть бути використана, щоб подавити конкуренцію, щонайменше на якийсь час. Ці приклади показують, що існує безліч підпроцесів, окрім тих, що зображені на мал. 6. Їх теж можна включити в модель при тоншому аналізі, але для моїх цілей тут досить лише згадати про них.

Ці два цикли визначають три основні види диференціації: формування підгруп з високою внутрішньою солідарністю і з щільною (відносно інших підгруп) мережевою структурою; фор-мирование субкультури, що розрізняється, у якої фонди знання і репертуари символів різні, а відмітність є і причи-на, і наслідок формування підгруп; формування ієрархій, що розрізняються по відповідних долях матеріальних, полити-ческих і культурних ресурсів, якими володіють різні действо-ватели, і по межах, в яких "співпадають" [20-21], "корелюють" [44] чи "консолідуються" [13] взаємозалежності при розбраті-діленні ресурсів. Тому міра диференціації популяції визначається виходячи з кількості підгруп, субкультури і иерар-хий, і чим більше диференціація, тим складніше проблеми коор-динации або інтеграції для такої популяції. Перш ніж перей-ти до третьої групи макропроцесів, підсумуємо ці міркування у вигляді декількох "законів диференціації".

7. Рівень диференціації в деякій людською совокуп-ности є позитивна і мультиплікативна функція кількості а) підгруп, б) субкультури і в) ієрархій, помітних в цій совокуп-ности (знову явна тавтологія, яка усувається нижче),:

а) кількість підгруп в популяції нелінійна і мульти-пликативная функція рівня обміну, конкуренція, спеціалізації і атрибутизации серед членів цієї популяції і одночасно позитивна функція числа субкультури в ній і швидкості внеш-него припливу і вбудовування в неї;

б) кількість субкультури в популяції є деяка аддитивна і позитивна функція рівня конкуренції, обміну, специализа-ции, атрибутизации, мобілізації влади і контролю над ресурс-мі і одночасно позитивна функція формування под-групп і ієрархій;

в) кількість ієрархій в популяції є зворотна функція мо-билизации влади і контролю над ресурсами і позитивна фун-кция конкуренції, обміну і формування субкультури, причому міра консолідації ієрархій являється позитивній функци-ей мобілізації влади і контролю над ресурсами і негативною функцією конкуренції і обміну.

В. Процеси інтеграції. Поняття "інтеграції" загалом те-манне, якщо не оцінне (у сенсі, інтеграція - це "добре", а незадовільна інтеграція - "погано"), але все таки воно корисне як етикетка для декількох взаємозв'язаних процесів. Для мене інтеграція - це поняття, яке включає три окремі виміри,: міра координації соціальних одиниць; міра їх символічної уніфікації і міра протистояння і конфлікту між ними.

З цієї точки зору, ключове теоретичне питання таке: ка-кие умови забезпечують або гальмують координацію, символиче-скую уніфікацію і протистояння-конфлікт? У загальних рисах ясно, звичайно, що існування підгруп, субкультури і ієрархій само по собі збільшує проблеми, відповідно, структурною коор-динации, символічної уніфікації і конфліктного противостоя-ния. Отже, проблеми інтеграції різноманітно диффе-ренцированных одиниць іманентні процесу диференціації. Існування таких проблем викликає до життя різні сили "виборчого тиску", але, як документально показує ис-тория будь-якого суспільства, організації, місцевої громади або іншої со-циальной "макроодиниці", наявність такого тиску не гарантує відбору достовірно інтегруючих процесів. Насправді, при до-статочно тривалій роботі усі форми організації дезинтегриру-ются. Проте в більшості макроаналітичних теорій головна ставка зроблена на відбір структурних і культурних форм, які вирішують у різному ступені проблеми структурної коорди-нации, символічної уніфікації і конфліктного протистояння.

Справа на мал. 6 я зображував ключові процеси інтеграції. Формування підгруп і субкультури породжує проблеми коор-динации, які, у свою чергу, сприяють включенню в структуру(под-робнее см [67]) і структурній взаємозалежності (поєднаному членству в різних підгрупах і функціональним залежностям). Формування субкультури і підгруп ставить також проблему [1] уніфікації популяції за допомогою "загальної" і "колективної свідомості", або, більше універсально, "загальних символів" (мова, ве-рования, норми, фонди знання і т. д.). Створення ієрархій обостря-ет ці проблеми. І навпаки, проблеми уніфікації можуть також підвищувати виборчий тиск на користь формування струк-тур, вирішальних проблеми координації і протистояння, які пов'язані з існуванням ієрархій і підгруп.

Чистий підсумок цих проблем символічної уніфікації зводиться до виникнення вибірково спрямованого тиску на користь символічного узагальнення або розвитку абстрактних і високо-узагальнених систем символів (цінностей, вірувань, лингвистиче-ских кодів, запасів знання), які здатні поповнити символи-ческое різноманітність підгруп, підкультур і ієрархій. Дюркгейм вважав цей процес "послабленням колективної свідомості" і турбувався про анемічні наслідки високоабстрактних культурних кодів і правил поведінки, тоді як Парсонс [6; 52] називав це "ціннісним узагальненням" і розглядав його як "інтегруючий" процес, що відкриває шлях для подальшої соціальної диференціації. Обоє вони праві в певному значенні: якщо узагальнені культурні коди не сумісні, не мають певних контурів, відірвані або не согласуемы з особливими культурними кодами класів, підкультур або под-групп, - тоді вони тільки обтяжують проблеми уніфікації, але якщо вони сумісні і здатні виконувати керівну роль по відношенню до приватних код, - тоді вони просувають інтеграцію підгруп, класів і підкультур. Отже, як і показують зустрічно спрямовані стрілки на мал. 6, символічне обобще-ние може виявитися двосічною зброєю: воно важливе для ин-теграции диференційованих систем, але часто неадекватно цьому завданню і часом обтяжує не лише проблеми уніфікації, але також і проблеми координації і конфліктного протистояння. Як підкреслюють усі версії теорії конфлікту, ієрархії серед соціальних одиниць, особливо консолідовані, взаимозависи-мые або накладені один на одного, породжують проблеми противо-стояния. Таке протистояння може.посилитися, коли майже немає узагальнених символів, але ієрархії також породжують тягу до поли-тической централізації в будь-якому з двох напрямів. По-перше, коли існуючі еліти прагнуть до політичної централи-зации, щоб контролювати опозицію. По-друге, якщо вони не досягають успіху і терплять поразку в конфлікті, то нова эли-та централізуватиме владу, щоб затвердити своє положення і подавити залишки старої ієрархії. Як правило, нова еліта апел-лирует до узагальнених символів (т. е. ідеологіям, цінностям, ве-рованиям), щоб легитимизировать ці зусилля, і, якщо вдається, вона полегшує собі централізацію влади, створюючи легітимний авторитет. Але, як вказує довга стрілка зворотного зв'язку вни-зу мал. 6, ці процеси приводять в рух ті самі сили, кото-рые породжують протистояння. І, як показують стрілки справа на мал. 6, централізована влада не лише пригнічує на некото-рое час опозицію, вона також важлива для включення в структуру і становлення взаємозалежності, оскільки ці процеси требу-ют регуляції і контролю в категоріях влади і/або авторитету [58]. Насправді, існування включеності і взаємозалежності, так само як і узагальнених символів, сприяє політичній централізації. Як прояснює стрільця зворотного зв'язку нагорі мал. 6, політично регульоване включення і взаємозалежність полегшують подальшу спеціалізацію видів діяльності. Це зростання спеціалізації запускає динамічні процеси, що ведуть до ескалації проблем символічної уніфікації і координації, які ведуть до більшої політичної централізації. А вона кінець кінцем породить опозицію (це демонструє стрільця зворотного зв'язку внизу мал. 6 (детальніше за см [39]).

Отже, динаміці інтеграції внутрішньо властиві сили, які збільшують диференціацію і труднощі інтеграції. У усіх системах в якийсь момент їх історії ці проблеми загострювалися настільки, що соціальний порядок рушився - і відтворювався вже в іншій формі. Такі, я вважаю, головні висновки з при-чинно-следственных зв'язків, циклів і петель зворотного зв'язку, изоб-раженных на мал. 6. Завершимо цей побіжний огляд формулюванням декількох "законів інтеграції".

8. Чим більше міра диференціації популяції на подгруп-пы, субкультура і консолідовані ієрархії, тим складніше про-блемы структурної координації і конфліктного протистояння в цій популяції.

9. Чим складніше проблеми координації, уніфікації і проти-востояния в популяції, тим сильніше виборчі тиски на користь структурного включення і взаємозалежності, символиче-ского узагальнення і політичної централізації в цій популяції.

10. Чим більше інтегрована популяція завдяки політичній централізації, узагальненим символам і сталим зразкам взаємозалежності-включення, тим більше ймовірно, що популяція повинна збільшити міру своєї диференціації і, отже, загострити проблеми координації, уніфікації і протистояння.