Горизонтальна соціальна мобільність – переміщення індивіда (соціальної групи) у соціальному просторі без зміни соціального статусу, на одному й тому ж рівні.

 

Соціальні переміщення груп можуть мати тимчасовий або стійкий характер, відбуватися по висхідній лінії або навпаки. Відбувається постійна зміна статусу індивідів — переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших — соціальне переміщення; просування на позиції з вищими престижем, доходами і владою — соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції — соціальна деградація. Поряд із соціальними фільтрами, які встановлюють бар'єри соціальному переміщенню, в суспільстві існують і "соціальні ліфти", які значно прискорюють цей процес (у кризовому суспільстві - революції, війни, завоювання і т.п.; в нормальному, стабільному суспільстві - сім'я, шлюб, освіта, особисті відносини, власність і т.д.). Ступінь свободи соціальних переміщень з одного соціального шару в іншій багато в чому визначає те, яким є суспільство - закритим або відкритим.

Велике значення соціальна мобільність має як процес, що уможливлює зміну індивідом небажаного низького соціального статусу на бажаний високий. Соціальний статус є одним із основних соціальних благ, і має в деяких суспільствах більше значення, ніж матеріальний добробут.

Соціальний статус (від лат. status — стан) — позиція людини чи групи в суспільстві, яка визначається соціальними ознаками (матеріальне забезпечення, фах, кваліфікація, освіта, політичні можливості тощо) і демографічними особливостями (стать, вік та ін.). У соціології цей термін було вперше запроваджено англійцем Г. Д. Мейном для означення сукупності прав і обов’язків індивіда чи соціальної групи, пов’язаної з виконанням певних соціальних ролей.

Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, член політичної партії і т. ін.), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Статуси типологізуються за різними критеріями (див. рис.). Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором. Цей термін разом з терміном «ролевий набір», що означає сукупність ролей одного статусу, було запроваджено Р. Мертоном.

 

Г. Дворецька подає наступну типологію соціальних статусів:

Сьогодні основні тенденції перетворень соціальної структури в нашому суспільстві характеризуються посиленням позицій ринкової економіки, зростанням числа зайнятих у приватному секторі й бізнес-діяльності, поглибленням соціальної диференціації, появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів), зміною соціальних пріоритетів та становленням нового типу соціальної структури. Всі ці обставини вимагають розробки нових методологічних підходів до її вивчення.

 

4. Механізми функціонування соціальних систем.

 

Очевидно, що суспільство є складно організованою системою, в якій всі його елементи відіграють певну особливу функціональну роль. Воно існує не на сумативному, і не на організованому, а на органічному рівні функціонування.

Сумативний рівень організації системи – між елементами немає жодного зв’язку, вони можуть існувати окремо від спільності (приклади: машина піску, штабель цегли).

Організований рівень влаштування системи – елементи різні, але разом творять організовану систему (приклад: будь-яка машина, система освітлення). На цьому рівні існує механічна спільність, при якій заміна деталей не вплине на якість, продуковану системою.

Органічний рівень функціонування системи – її елементи виконують не лише власні функції, а й важливі для підтримки діяльності всього організму; заміна частин суттєво впливає на якість і результат розвитку системи (приклад: людське тіло).

Отже,суспільство – це складноструктурований організм, який функціонує тоді, коли існують, є здоровими та ефективно виконують своє призначення всі його структурні елементи: від індивіда до соціального інституту.

 

Умовами ефективного функціонування суспільства є:

1. Узгодженість дій, позицій, норм, цінностей на соцієтальному та суспільному рівнях;

2. Стабільність суспільства, яка забезпечується запровадженням єдиних норм, правил, принципів, законів соціальної поведінки (соціальне регулювання);

3. Розвиненість соціальних інститутів, їх підтримка та соціальний контроль;

4. Налагодженість механізмів соціальної стратифікації та соціальної мобільності;

5. Можливість вільного розвитку індивідів (інтелектуального, творчого, фізичного, професійного, та самореалізації (в різних ролях та статусах);

6. Наявність розгалуженої системи організації соціальних відносин;

7. Мультиспільнотність, налагоджений культурний обмін тощо.

Т. Парсонс, аналізуючи соціальну систему, виокремлював насамперед не елементи, а функції, точніше, функціональні вимоги, без яких суспільство як система функціонувати не може. Функції — діяльність індивідів, груп відповідно до їх спеціалізації в межах певної соціальної системи. Ця система має бути здатною до:

· адаптації, пристосування до умов, що постійно змінюються, до задоволення життєвих потреб людей, що постійно зростають, раціональної організації і розподілу внутрішніх ресурсів;

· постановки основних цілей і забезпечення процесу їх досягнення;

· самозбереження і самовідтворення на основі засвоєння індивідами суспільних норм та цінностей, що знімають напруження в системі;

· інтеграції та включення в систему цінностей нових поколінь.

 

Виділяють також три рівні функціонування соціальних систем:

- «факторна» детермінація розвитку (залежність нової якості від кількості діючих, відносно самостійних факторів (елементи, відносини, структури, функції, закони, стани, процеси, соціальні системи);

- рівень самодетермінації функціонування соціальних об‘єктів, які розвиваються;

- самодетермінація суспільного розвитку.

{У країнах Заходу увагу вчених зосереджено на технологічному й культурному детермінізмі. Прибічники технологічного детермінізму вважають, що техніка, технологія, характер праці зумовлюють як рівень виробництва, так і культурні запити людей, їхні інтереси, ціннісні орієнтації, принципи поведінки тощо. Прибічники культурного детермінізму додержуються думки, що культура є визначальним чинником формування відносин між людьми, характеру їхніх взаємозв’язків і взаємодій. Очевидною істиною, однак, лишається те, що кожна підсистема має виконувати свої функції}.

В загальному розвиток системи являє собою певний цикл, який схематично можна зобразити наступним чином:

первинна потреба детермінує роботу суспільних суб‘єктів діяльності та відносин між ними → результат діяльності вносить корективи в зміст первинної потреби → скерована потреба детермінує новий цикл. Джерелом розвитку і функціонування соціальної системи є неперервне виникнення та вирішення в її лоні суперечностей.

Певне соціальне явище, акт, подія, процес, діяльність і т.п. на рівні групи чи організації може впливати на суспільну систему, отримати резонанс і мати суспільне, колективно-трансформаційне значення тоді, коли це явище:

1. є масовим;

2. суперечить усталеним нормам, правилам, цінностям;

3. виражає історично і суспільно зумовлені прагнення, потреби, інтереси суспільства.

4. є вираженням інтересів правлячої чи уже впливової соціальної групи.

 

{Так, для демократичного суспільства базовими і традиційно визнаними є цінності і норми, пов’язані із свободою індивіда. Якщо певні суспільні процеси чи діяльність суспільних структур на рівні інститутів вказуватимуть на порушення цих правил та норм, можлива реакція «відновлення справедливості» на рівні соціальної групи. Проте вона досягне рівня суспільної реакції тільки тоді, коли діяльність таких груп інституалізується, тобто вийде безпосередньо на організаційний рівень і буде підтверджена певними офіційними документами: статутом, програмами, встановленням керівної вертикалі і т.ін. В багатьох випадках суспільні владні структури відстежують діяльність окремих соціальних груп, що відзначаються опозиційними, екстремістськими, антидемократичними, антигуманними і т. ін.. настроями на етапі їх до-інституційного становлення, тим самим ліквідуючи можливість переростання їх діяльності в масові акції}.

 

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке соціальна система?

2. Який практичний сенс виділення структурного та позиційного планів соціальної системи?

3. У чому полягає макрорівневий та мікрорівневий розподіл соціальних суб’єктів?

4. Які елементи позиційної складової соціальної системи детермінують її функціонування?

5. Які соціальні інститути можна виділити як структурні соціальні підсистеми?

6. Яким змістом характеризується групова структура у широкому та вузькому значеннях?

7. Чи тотожними є поняття «суспільний» та «соціальний» у відношенні до процесів, відносин, діяльності тощо?

8. Що таке соціальна стратифікація?

9. Що таке соціальна мобільність?

10. Яке місце у системі соціальних відносин займає соціальний статус?