Зона Лісостепу займає 20,2 млн га, або 34% зе-
мельної площі України. Тут зосереджено 37% орних земель Ук-
раїни. Грунтовий покрив зони дуже різноманітний. У структурі
грунтового покриву значні площі займають сірі лісові грунти,
чорноземи опідзолені, чорноземи вилугувані, сірі лісові і чорно-
земи реградовані, чорноземи типові та ін.
Сірі лісові грунти сформовані переважно на лесах і лесовидних
суглинках різного механічного складу—від легких до важких су-
глинків, яким характерна карбонатність. За ступенем опідзолен-
ня і гумусованості їх поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і
темно-сірі.
Ясно-сірі зовні схожі на дерново-підзолисті грунти. Характер-
ними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіаль-
ний горизонт (Е).
У сірих лісових грунтів суцільного елювіального горизонту не-
має, тут він замаскований гумусом і має бурувато-сіре забарвлен-
ня, темніший, ніж у ясно-сірих. Порівняно з іншими підтипами
сірі лісові грунти найпоширеніші в Лісостепу.
Темно-сірі лісові грунти відрізняються від перших двох під-
типів більш глибоким заляганням гумусного горизонту і слабшим
опідзоленням.
Вбирний комплекс сірих лісових грунтів насичений Са, Mg і Н.
Увібраний водень становить 20—25% загальної кількості увіб-
раних основ. Сума увібраних основ становить: у ясно-сірих — 6,9—
8,8, сірих — 9—15, темно-сірих — 12—22 мг-екв на 100 г грунту.
Реакція грунтового розчину кисла: рН сольової витяжки ясно-
сірих лісових грунтів становить 4,8—6,0, сірих — 5—6,1, темно-
сірих — 5,5—6,5.
Вміст гумусу збільшується від ясно-сірих до темно-сірих грун-
тів (від 4% у ясно-сірих до 6—10% у темно-сірих). Всі сірі лісо-
ві грунти України мають середній і високий ступінь забезпеченос-
ті рухомими формами поживних речовин.
Отже, сірі і темно-сірі лісові грунти належать до категорії ви-
сокородючих грунтів. Ясно-сірі лісові грунти при систематичному
удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також дава-
ти високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.
Чорноземи типові займають 35% загальної площі лісостепо-
вої зони і становлять 54,6% її орних земель. Поширені від перед-
гір’їв Карпат на заході до лівого берега Оскола на сході. Сформо-
вані на лесових породах під лучними степами і характеризуються
потужним гумусним горизонтом (0,6—1,2 м). Вміст гумусу збіль-
шується з півночі на південь і з заходу на схід: у цілинних грун-
тах його 5—9 %, в освоєних — 3—5 %.
Чорноземи типові мають нейтральну реакцію грунтового роз-
чину, високу ємкість вбирання (20—40 мг-екв на 100 г грунту),
міцну грудкувату структуру.
Чорноземи опідзолені поширені в основному на Правобережжі
навколо Подільського лісового масиву і в передгір’ях Карпат.
Характерною особливістю цього підтипу є глибоке вимивання
карбонатів, які «скипають» в породі на глибині 120—140 см. Ос-
новна морфологічна ознака опідзолених чорноземів — наявність
борошнистої присипки, яка вкриває структурні агрегати в нижній
частині горизонту А і у верхній частині горизонту В.
Чорноземи опідзолені пройшли степову і лісову стадії розвит-
ку. Тому поряд з ознаками типових чорноземів вони мають озна-
ки, властиві сірим лісовим грунтам: вилугуваність, кислотність,
знижена насиченість основами тощо.
До підтипу чорноземів опідзолених відносять і чорноземи регра-
довані, походження яких трактують двояко:
1) чорноземи реградовані є результат окультурення опідзоле-
дх і вилугуваних чорноземів;
2) формування реградованих чорноземів є природний грунто-
творчий процес в місцях повного знищення лісу і розвитку ба-
гатої трав’янистої рослинності. У реградованих чорноземів спос-
терігається відновлення ознак, властивих чорноземам.
Чорноземи вилугувані вклинюються або облямовують масиви чорноземів опідзолених і типових. Вони сформувалися під розрі-
дженими парковими лісами, на узліссях та під різнотравно-злако-
вими степами на більш вологих ділянках.
У вилугуваних чорноземів немає елювіально-ілювіальної ди-
ференціації профілю і кремнеземистої присипки, які характерні для
чорноземів опідзолених. Карбонати у цих грунтів також вимиті
до грунтоутворюючої породи.
Вилугувані чорноземи містять 4—8% гумусу, мають слабко-
кислу, близьку до нейтральної, реакцію грунтового розчину (рН =
= 6—6,8), вбирний комплекс на 93—98% насичений основами.
Чорноземні грунти мають високу природну родючість. Вони
містять до 0,4 валового фосфору, 2—3% валового калію і до
0,35% валового азоту, багато кальцію, магнію і мікроелементів
у водорозчинних сполуках. Винятком є фосфати (зокрема, фос-
фат кальцію), які погано розчиняються у воді. Тому на чорнозе-
мах широко застосовують суперфосфат як легкорозчинну форму
фосфату.
Чорноземи мають сприятливий водний, повітряний і тепловий
режими, їх «населяє» значна кількість (до 3,5 млрд особин на 1 г
грунту) бактерій, які розкладають велику кількість органічної
маси, формують гумус, переводять хімічні елементи у доступну
для рослин форму.
Лісостеп — зона інтенсивного землеробства. Сільськогоспо-
дарськими угіддями тут зайнято 85,2% земельної площі. Орні
землі становлять 13,7 млн га, або 67,4% загальної площі грунтів
зони. Грунтово-кліматичні умови зони сприятливі для вирощуван-
ня зернових, цукрових буряків, плодових і овочевих культур.
Основними заходами поліпшення родючості грунтів лісостепо-
вої зони є боротьба з водною ерозією, вапнування ділянок кис-
лих грунтів і регулювання водного режиму (осушення, зрошення,
снігозатримання). В результаті багатовікової експлуатації грун-
ти Лісостепу значною мірою виснажені на гумус і поживні еле-
менти, зруйнована їх структура. Тому вони потребують внесення
високих доз органічних і мінеральних добрив.
