Психокорекція і розвиток практичної психології

На сучасному етапі розвитку практична психологія вже може ґрунтуватися на певних концептуальних засадах. Так, розроблена Т. Яценко " Модель внутрішньої динаміки психіки", що доповнює вертикальну структуру психіки суб’єкта З. Фрейда лінійними залежностями, дає змогу зрозуміти психіку в єдності суперечливих тенденцій. Важливим є подальше розроблення ґрунтовних теоретичних орієнтирів, які сприяли б розвитку практичної психології та психологічної практики.

Практична психологія – це навчання творчості, оскільки відсутні готові стандартизовані алгоритми дії, є лише рекомендовані " правила" та " принципи", вироблені в ракурсі психодинамічної теорії. Ці " правила", " принципи" окреслюють концептуальні засади практичної психології, в межах яких психолог санкціонований на творчість у практичній, психокорекційній діяльності. У практичній психології важливі не лише вольові зусилля суб’єкта, а й адекватність діагностичної процедури у межах урахування закономірностей психокорекційного процесу, що успішно реалізується за методом активного соціально-психологічного навчання, який має глибинно-психологічну орієнтацію. У процесі спонтанної взаємодії учасників психокорекційної групи відкривається унікальна можливість пізнавати несвідомі механізми. Таке пізнання має індивідуально-неповторний характер і передбачає глибинну корекцію майбутнього практичного психолога. Відсутність глибинного пізнання може призвести до імперативної активності психіки в напрямі ствердження амбітного " Я", викривлення соціально-перцептивної реальності.

Термін " психокорекція", як уже згадувалось, в українській і зарубіжній науковій літературі використовується на позначення специфічного виду діяльності психолога-практика. У психологічних словниках подається стисле визначення психокорекції, що часто підміняється поняттям психотерапії, вказується на тотожність термінів " психокорекція" і " психологічне втручання". В зарубіжних джерелах другий термін вживається як синонім психокорекції. У " Положенні про психологічну службу в системі освіти України", розробленому Міністерством освіти і науки України, розмежовано поняття діагностики, психокорекції, психопрофілактики та реабілітації. Діагностика зводиться до " обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів"; корекція – це " здійснення психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень... "; профілактика – " вчасне запобігання відхиленням у становленні особистості"; реабілітація – " надання допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях" [32, с. 8]. Цілісний підхід до розуміння психіки з урахуванням специфіки роботи із психічно здоровими людьми передбачає поєднання психодіагностики й корекції, що сприяє профілактично-реабілітаційним моментам у процесі практичної роботи.

У психотерапії психологічну корекцію визначають як спрямований психологічний вплив на певні структури психіки з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування індивіда; у спеціальній педагогіці – це " виправлення (часткове чи повне) вад психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тієї чи іншої психічної функції у дорослих" [17, с. 149], у практичній діяльності психолога – " діяльність з виправлення (коректування) тих особливостей психічного розвитку, які за прийнятою системою критеріїв не відповідають " оптимальній" моделі" [23, с. 246]. У загальних рисах психокорекцію визначають як систему заходів, спрямованих на виправлення психологічних вад та поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу, тому " психокорекції мають бути піддані вади, що не мають органічної основи і не являють собою стійкі якості, які формуються досить рано і далі практично не змінюються" [16, с. 7]. Нині тлумачення терміна " особистісна психокорекція" є неоднозначним. З одного боку, він є синонімом поняття " корекція особистості", що передбачає специфічну рефлексивну діяльність суб'єкта, з іншого – його застосовують на позначення цілісного процесу практичної роботи, який актуалізує динаміку психічних виявів особистості. Слід звернути увагу спільність понять " особистісна психокорекція" та " глибинно-психологічна психокорекція", які часто ототожнюють. Поняття " глибинно-психологічна корекція" окреслює безпосередню практику в умовах психокорекційного процесу, " особистісна корекція" вживається переважно в контексті професійної підготовки психологів-практиків.

Існує суттєва відмінність між поняттями " психотерапія" та " психокорекція": психотерапія – це система медико-психологічних засобів, застосовуваних лікарем для лікування різних захворювань, а психокорекція – сукупність психологічних прийомів, що використовуються психологом з метою виправлення вад поведінки психічно здорової людини. " Терапія" у перекладі з грецької означає " мистецтво піклування" і передбачає компонент корекційного впливу на психіку. Психокорекція не ставить за мету забезпечити " одужання від хвороби", вона сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу суб’єкта, латентних можливостей та ресурсів його психіки і застосовується в роботі з психічно здоровими людьми, здатними до самоаналізу та прогресивних самозмін. Психотерапія передбачає комплексний лікувальний вплив на суб’єкта при багатьох психічних, нервових та психосоматичних розладах, тоді як загалом психокорекція і психотерапія спрямовані на оптимізацію психічного, емоційного стану суб’єкта, а певні особистісні деструкції можуть потрапляти у сферу впливу як психокорекції, так і психотерапії. Говорячи про відмінності психокорекційного процесу від психотерапії, А. Осипова визначає специфічні ознаки психокорекції: вона орієнтована на психічно здорову особистість, яка має труднощі в повсякденному житті, а також на людей, які бажають змінити своє життя або прагнуть розвитку власної особистості; в коло уваги психолога у процесі психокорекції потрапляють здорові сторони особистості, що мають незначні відхилення; психокорекційні впливи спрямовано на зміну поведінки та розвиток особистості.

Впливати на психіку суб’єкта, застосовуючи гіпноз або хімічні препарати, неправомірно, адже за таких умов нівелюється свідома воля. З. Фрейд, обґрунтовуючи відмову від гіпнозу, писав: " Гіпнотична терапія намагається щось закрити, затушувати в душевному житті, психоаналітична – щось розкрити й усунути. Перша спрацьовує як косметика, друга – як хірургія. Перша користується навіюванням, щоб заборонити симптоми, вона посилює витіснення, залишаючи незмінними всі процеси, що призвели до виникнення невротичних симптомів" [25, с. 289].

Психокорекція з її спрямуванням на нівелювання деструкцій психіки суб’єкта зовні може нагадувати виховання. З. Фрейд зазначав, що в окремих випадках роботи з пацієнтами, які вкрай дезадаптовані в житті, не мають навичок поведінки та спілкування з людьми, аналітику доводиться поєднувати психоаналітичний вплив з виховним, виступати в ролі порадника. Однак засновник психоаналізу вважав, що місію перевиховання аналітик має здійснювати так, щоб пацієнт зміг звільнитися від тиску своїх проблем, наблизившись до власної сутності (а не так, щоб бути схожим на аналітика). Тотожність процесів психокорекції і виховання, за твердженням Т. Яценко, зумовлюється орієнтацією на розвиток особистості, однак виховання вносить у поведінку індивіда безпосередні поправки і лише опосередковано позначається на структурних особливостях його психіки, а психокорекція стосується з’ясування глибинних причин поведінкових розладів, унаслідок чого відбувається звільнення від деструкцій. Результативність виховання залежить від гнучкості психічних процесів, тобто їх здатності до змін і розвитку під час взаємодії суб’єкта з вихователем і стосується передусім дітей. Психокорекційний процес, на переконання Т. Яценко, покликаний відродити пластичність психіки дорослої людини і тому зорієнтований на вивчення її усталених якостей та виявлення їх дисфункцій.

Певною мірою психокорекцію можна визначити як процес " довиховання" дорослої людини, що передбачає актуалізацію її когнітивного потенціалу, розумових можливостей. Дитяче ж мислення не є зрілим і сформованим, не здатне до абстрактних узагальнень, систематизації отриманої інформації, тому щодо дитини психокорекцію за потреби застосовують в єдності з педагогічним процесом. Виховний процес пов’язаний із впливом на суб’єкта, психокорекція передбачає взаємодію з ним та рівність позицій. Феномен психокорекції пов’язаний також з поняттям розвитку.

У контексті психотерапевтичного консультування, на думку Е. Шострома, великого значення набуває допомога суб’єкту в розвитку творчої та відкритої особистості. Цей розвиток відбувається завдяки близькому контакту між людьми, тому важливим у психотерапевтичному процесі є виникнення особливих, оптимальних умов для людських взаємовідносин. Людина захворює за відсутності належних умов для її розвитку, нормальний процес її психологічного становлення затримується. Е. Шосторм зазначає: " Різновиди проблем, що обтяжують індивіда, можуть відповідати або його реальному віковому рівню, або більш ранньому періоду розвитку, якщо його не подолано належним чином… Якщо проблеми виявилися надто небезпечними або надто складними для вирішення, він або зупиняється у своєму розвиткові, або нарощує мушлю захисних механізмів, яка послаблює та викривлює його продуктивний потенціал" [30, с. 107]. Така людина виявляється не здатною до психологічного зростання, що, за твердженням А. Адлера, полягає в русі від центрованості на собі до кооперації з іншими людьми та конструктивного оволодіння соціально корисними навичками, що розвивають потенціал суб’єкта та є показником психічного здоров’я.

Психологічна корекція передбачає збереження психічного здоров’я. Визначення цього поняття в сучасній літературі мають відносний характер. З. Фрейд розглядав здоров’я людини як гармонійне функціонування її психічного апарата. Він уперше висловив припущення, що межа між здоров’ям і хворобою, нормою й патологією досить прозора, тому що сучасній людині доводиться зважати на вимоги соціуму та культури, які не завжди сприяють задоволенню її природних бажань. Зокрема, культура придушує сексуальні бажання, за що суб’єкт розплачується своїм психічним здоров’ям – стає невротичною особистістю.

Деякі дослідники зауважують, що варто переглянути концепцію психічного здоров’я. На думку Е. Фромма, в сучасному суспільстві здоровою вважають людину, яка пристосувалася до вимог культури, соціуму. Однак психічне здоров’я залежить від розвитку життєвих сил та потенціалу особи. Учений наголошував, що критерії психологічно здорової людини окреслюються її здатністю творити, любити, брати на себе відповідальність за власний розвиток. Душевно здорова людина – та, що живе за любов’ю, розумом і вірою, поважаючи власне життя та життя свого ближнього [26]. Феномен психічного здоров’я в сучасній науковій літературі визначають як стан психічного благополуччя, що передбачає відсутність хворобливих психічних явищ, гармонізацію внутрішніх суперечностей і конфліктів, співвідноситься з переживанням внутрішнього психологічного комфорту.

Отже, результатом психокорекції може бути поліпшення психічного благополуччя суб’єкта. З іншого боку, глибинний психокорекційний процес передбачає наявність у його учасників психічного здоров’я, що визначається через чинник викривлення об’єктивної реальності: що більше суб’єкт спотворює інформацію, сприймання іншого й самого себе, то сильніше виражений ступінь його психічного неблагополуччя, нездоров’я. До виявів психічного неблагополуччя, зокрема, можна віднести інфантильність, яка породжує затримку в особистісному розвитку суб’єкта і не співвідноситься з його високим інтелектуальним рівнем. Окремі дослідники вважають, що вагому роль при цьому відіграє віковий ценз учасників психокорекції. Так, на думку У. Джемса, десь у тридцять років " характер стає твердим ніби гіпс, і більше не пом’якшується" [див.: 10, с. 19]. Результативність психокорекції залежить і від індивідуально-неповторних модифікацій набутого життєвого досвіду суб’єкта, що об’єктивно переосмислюється в результаті глибинного пізнання.

Для ефективності особистісної корекції першорядного значення набувають характерологічні риси майбутнього психолога, що сприяють психокорекції. Обов’язковим є також долання бар’єрів і труднощів корекції.

Отже, феномен психокорекції не існує поза категорією практичної психології, яка має своїм підґрунтям академічні знання, проте на сучасному етапі виокремлюється з академічної психології. Психокорекція передбачає наближення до феноменології психіки кожної людини з метою розкриття її особистісного потенціалу, розвитку соціально-перцептивного інтелекту, що зумовлює її цілісний характер. Окремі психічні явища зараховують до акцентуацій, котрі можуть бути об’єктом впливу як психотерапії, так і психокорекції. Психокорекція допомагає пом’якшувати такі акцентуації, надаючи суб’єктові полегшення на рівні самовідчуттів. Виявляючи глибинні детермінанти психіки, що деструктують функціонування суб’єкта, роблять його ригідним, вона рухає його до психічного здоров’я. Наявність у майбутнього практичного психолога початкових особистісних характеристик (наполегливість, сміливість, послідовність намірів) та мотивація, спрямована на особистісне зростання та професійне становлення, сприяють ефективності здійснюваної особистісної корекції.