Суть та принципи організації заробітної плати на підприємстві

 

Питання підвищення продуктивності праці тісно пов’язані з орга­нізацією її оплати та стимулювання.

Заробітна плата - це виражена в грошовій формі частина суспіль­ного продукту, яка поступає в особисте споживання працівників у від­повідності із кількістю та якістю затраченої ними праці. Тобто, за­робітна плата - це ціна, яка виплачується за використання праці.

Необхідно розрізняти грошову, або номінальну заробітну плату і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, одержаних за тиж­день, місяць, рік. Реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату - це " купі­вельна спроможність" номінальної заробітної плати.

Величина заробітної плати залежить від складності праці. Склад­на праця - це праця вищої якості, яка ство­рює в одиницю часу більше нової вартості, тому вона і винагороджується в підвищеному розмірі. Цим підприємства стимулюють робітників в підвищенні своєї кваліфікації.

Основними принципами організації заробітної плати і на підприємстві є:

- відповідність рівня заробітної плати кількості та якості за­траченої праці;

- постійний ріст заробітної плати як основного джерела підвищення благополуччя людини;

- ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробіт­ної плати;

- диференціація оплати праці в залежності від умов праці та кваліфікації працівників, районів розміщення підприємств.

За своєю структурою заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

До фонду основної заробітної плати відносяться усі види виплат за виконану роботу або відпрацьований час, тобто:

1) оплата за роботу або відпрацьований час за прийнятою системою оплати;

2) відрядний приробіток за перевиконання норм;

3) доплати за кількісні і якісні показники в роботі;

4) доплати за роботу в нічний час (від 22⁰⁰ до 6⁰⁰);

5) доплата за роботу у святкові дні (у подвійному розмірі);

6) доплата бригадирам за навчання учнів;

7) доплати за надурочні роботи і т.п.

До фонду додаткової заробітної плати відносяться доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, тобто:

1) чергові та додаткові відпустки;

2) відпустки на навчання;

3) оплата перерв у роботі матерів, що годують немовлят;

4) доплати за скорочений день підліткам;

5) оплата часу виконання державних та суспільних обов’язків;

6) премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадять понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до чинного законодавства суб’єкти підприємницької діяльності мають повну самостійність у питаннях організації і планування оплати праці всіх категорій персоналу.

В умовах ринкових відносин державна політика оплати праці має здебільшого не економічне, а соціальне значення, Так, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності та господарювання встановленням розміру мінімальної заробітної плати, державних норм та гарантій, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях, оподаткування доходів працівників тощо..

Мінімальна заробітна плата – це гранично допустима величина оплати праці, нижче якої не можна платити працівникові за виконану ним норму робочого часу. Мінімальна заробітна плата є державною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Він переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

До встановлених державою норм оплати праці належить оплата: за працю у позаурочний час; у святкові та вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та інші.

До державних гарантій в оплаті праці належить оплата: щорічних відпусток; часу виконання державних обов’язків; часу підвищення кваліфікації працівника; службових відряджень тощо.