Економічна політика в ІІ пол. 90-х рр. – поч. ХХІ ст

Влітку 1994 року новим Президентом України було обрано Л. Кучму. В жовтні Президент проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала звільнення цін, обмеження державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію великих підприємств і проведення земельної реформи. В українській економіці намітились певні позитивні зрушення. Почалася приватизація. Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації. В результаті темпи зростання цін почали зменшуватись з 400% в 1992 р. до 40% в 1996р. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. ЇЇ суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був в обігу, та заміна його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, почав розвиватися ринок цінних паперів. Але економічну кризу подолати не вдалося. Складною залишалась фінансова ситуація більшості промислових підприємств. В 1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в 1995 – кожне 5-те, в 1990 р. – кожне 11-те). Платіжна дисципліна відсутня: почалася масова бартеризація економіки. Головна причина переходу на бартер: поганий стан обігових засобів та гостра нестача готівки.

Криза значно вплинула на інвестиційну сферу, що проявилося у падінні норм прибутків, зниженні національного доходу. За підрахунками експертів, для нормального розвитку української економіки потрібно було 40-50 млрд. дол. – основний розрахунок робиться на притік іноземних інвестицій. Негативним фактором для розвитку економіки був великий зовнішній борг. Сюди додається заборгованість з виплати пенсій, зарплат, соціальних виплат.

В 1997 р. вперше проявилася різниця в ефективності роботи державних підприємств та акціонерних товариств (АТ). Дані економічних досліджень за галузями, в яких державний сектор не регулює ціни, свідчать, що при загальному для обох груп погіршенні об’ємних показників недержавні підприємства краще використовували працю і капітал, досягли вищої рентабельності. Аналогічні процеси відбувалися і у с/г, де колективні підприємства втратили свої позиції.

Масова приватизація привела до розподілу власності серед дрібних акціонерів і переважанню працівників в структурі власності більшості приватизованих підприємств, значного розкрадання державного майна. Як наслідок, в Україні, за словами економіста Пасхавера, спостерігається процес формування бюрократичного капіталізму, коли бюрократія визначає темпи, пропорції, якість створення і відтворення приватного капіталу.

У 1999 рік українська економіка ввійшла з проблемами, які мають тенденцію до загострення. Спостерігалося постійне зростання цін на основні продукти та споживчі товари. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, що становила на 1999 р. – 1, 5 млн. чол.

Втрата виробниками обігових засобів, як один з найважчих наслідків завищеного оподаткування, привела до зниження конкурентоздатності продукції: підприємства закуповують дорожчу сировину, енергоносії шляхом невигідного бартерного обміну, що звужує попит на вітчизняні товари. Кредитування стримується через великий ризик неповернення взятих кредитів. Таким чином, хибна податкова система є головним блокуючим механізмом економічної активності в будь-якій формі. Існуюча податкова система сприяє формуванню “тіньової економіки”, яка є неоподаткованою структурою і має 2 складові: 1) економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування; 2) кримінальний сектор, який характеризується навмисним ухиленням від дій державних регуляторів, незаконним використанням державних ресурсів.

Незважаючи на тривалу системну кризу та її негативні наслідки, економічна політика держави і по сьогодні не має стратегічної основи, здійснювалась переважно зусиллями Національного банку, що недостатньо для умов економічного розвитку. Не вдалося також розгорнути боротьбу з корупцією та хабарництвом.

Не на висоті виявився і сам Президент. Він не зумів ефективно скористатися делегованим йому Конституцією правом протягом трьох років видавати укази з економічних питань, що в результаті на початок 2001 року привело до масових невдоволень Президентом. Чимало помилок було допущено і у кадрових питаннях. Кожен рік позначався зміною уряду – у червні 1995 р. головою уряду призначений Є. Марчук, у травні 1996 р. його замінив П. Лазаренко, у червні 1997 р. Кабінет Міністрів очолив В. Пустовойтенко, а в 2000 році – В. Ющенко. Останньому дещо вдалося стабілізувати становище. У звіті Кабміну за 2000 рік було вказано, що у 2000-му році заборгованість із заробітної плати зменшилась на 1472, 8 млн. грн. Найвищі темпи зниження заборгованості були у сфері освіти – на 49, 3%, соціального забезпечення – 48, 1%, зв’язку – 62, 7%. У с/г та промисловості заборгованість залишилася ще значною – відповідно 30, 9% і 39, 5% від їхнього загального обсягу. В результаті роботу уряду було визнано незадовільною.

Отже, відсутність достатньої політичної волі, професіоналізму законодавчої та виконавчої влади, зумовили затяжний економічний спад, привели до зниження віри суспільства до влади і ринкових реформ. Досягнута ціною жорсткої монетарної політики макроекономічна стабілізація без врахування пріоритетів і потреб національної економіки, без створення сприятливих умов для промислової та підприємницької діяльності супроводжується наростанням фінансової незбалансованості, зниженням якісних показників у виробничій сфері, погіршенням галузевої структури промислового виробництва.