Методи формування портфелю фінансових активівІндексні портфелі. Ці портфелі використовуються найбільше часто, оскільки портфель формується згідно тому, як розраховуються індекси, тобто портфель має ту ж структуру, що й індекс. Переваг у таких портфелів багато: - явно полегшений моніторинг за вартістю портфеля; - цілком пророблена робота з підбору портфеля, причому в більшості випадків самі фінансові інститути використовують вже розроблену й апробовану структуру портфеля. Найчастіше в якості прототипів портфеля використовуються такі індекси як S& P 500, Dow Jones. У принципі, кожний більш менш освічений інвестор може скористатися «індексним портфелем», однак сьогодні банки і брокери залучають інвесторів не просто портфельним бізнесом, а і консультаційними та розрахунковими послугами. Гарним прикладом таких портфелів може послужити портфель, запропонований клієнтам інвестиційною групою Bear Stearns Inc. – «5 зірок». Цей портфель формується на базі індексу S& P 500. Портфелі, орієнтовані на капіталізацію. У світовій практиці інвестиційні банки надають дві цифри - компанії з капіталізацією більш 2 млрд. доларів і компанії з капіталізацією менш 1 млрд. доларів. Сама ж капіталізація і є індикатором портфельної структури. Але однією капіталізацією добір у портфель не закінчується, залучається ряд коефіцієнтів, таких як «ціна / прибутковість», «ціна / дивіденди» і т.д. Інсайдерський портфель. Сюди відносять акції, що періодично купують інсайдери, директори і менеджери компаній. Вважається, що якщо самі інсайдери купують акції, то це інвестиції на довгий час. Багато хто з керуючих фондами упевнені, що якщо навіть інсайдери купують акції, то це є доброю ознакою для зростання цін таких акцій. Сфокусований портфель відрізняється низьким рівнем диверсифікованості, оскільки більшість компаній включають у цей портфель до 20 компаній, що на їхню думку займають провідні місця в економіці. Такий портфель дуже схожий на індексний і формується за принципом: «інвестуємо тільки в акції лідерів» Портфель ринків, що розвиваються, являє собою сукупність облігацій урядів різних держав. Україна і Росія не є досить популярними в цих портфелях західних інвесторів, але деякі іноземні інвестиційні банки пропонували портфелі, складені лише із зобов’язань урядів розвинутих держав. Такі портфелі, не дивлячись на схожість за принципами побудови, мали на меті зовсім інші цілі. Портфель грошового ринку є сукупністю банківських інструментів і урядових цінних паперів, як правило, такі портфелі не мають податкового тиску, а іноді взагалі не несуть у собі податкової складової. Інвестиційні менеджери стверджують, що такі портфелі цілком призначені для керування готівкою (Cash Management) у великих компаніях. Як правило, мінімальний розмір інвестицій у взаємний фонд такого типу коливається від 1 до 3 млн. дол.
Тема 9 „Національний фондовий ринок у структурі міжнародних фінансових відносин” План
1. Інтеграційні процеси на національних фондових ринках. Інтеграційні процеси на фондовому ринку – це показник експорту та імпорту капіталу. У відкритих економічних системах без інтеграційних процесів ринок не може існувати. Вільна торгівля - це не просто атрибут економічних систем, а необхідність, продиктована різною структурою галузевих ринків. У 1999 - 2000 рр. найбільше процеси інтеграції стосувались інфраструктури фондового ринку. Наприклад, NASDAQ планувала створити платформу в США, Європі, та Японії. Ця платформа базується на Інтернет ресурсах. Але NASDAQ має багато конкурентів. По – перше, лондонські інвестиційні банки відмовились приєднатись до цих проектів підтримавши власний проект ЕРО.СОМ. Нью – Йоркська фондова біржа планує створити всесвітню торгівельну мережу, де 480 учасників з усього світу зможуть не тільки спостерігати за рухом ринку, але і укладати угоди з купівлі – продажу цінних паперів. На рівні емітентів інтеграція йде за випуском депозитарних розписок. На державному рівні інтеграційні процеси не такі стрімкі, але коли уряд допускає нерезидентів на ринок, урядові папери і проходять через інтеграційний процес.
2. Інфраструктура міжнародного фондового ринку, проблеми розвитку та інтеграції національного фондового ринку. Не дочекавшись створення державою сприйнятливого інвестиційного клімату, українські емітенти намагаються самостійно його створити на окремо взятих підприємствах, випускаючи депозитарні розписки. Для України такий спосіб корпоративного фінансування є особливо актуальним, тому що дає змогу позбавити або зменшити залежність підприємств від інвестиційних можливостей і прихильностей вітчизняних інвесторів, інтереси яких характеризуються як “одностайні” і миттєво змінюючи свій напрямок, а можливості - як не такі вже й високі. Реалізація ж програм випуску депозитарних розписок дозволия українським емітентам створити механізм залучення додаткових коштів на міжнародних ринках капіталу. За своєю суттю депозитарна розписка є свідоцтвом про право власності на звичайні акції, що депоновані в депозитарії, і дає право на отримання дивідендів і частини активів підприємства у випадку його ліквідації. Тобто фактично депозитарна розписка є вторинним цінними папером, випущеним в формі сертифіката на акції іноземного емітента і з юридичної точки зору розглядаються як свідоцтво про депонування акцій на рахунку в депозитарному банку. Переваги, що надають депозитарні розписки компаніям-емітентам акцій, інвесторам, забезпечили фантастичне зростання кількості депозитарних розписок, які знаходяться в обігу на світових фондових ринках. Попит на депозитарні розписки серед інвесторів щорічно зростає на 30-40 % і в 1999 році активність торгівлі ними досягла рекордного значення: за перше півріччя 1999 р. обсяг торгівлі депозитарними розписками тільки на Нью-Йоркській фондовій біржі, Американській фондовій біржі та в NASDAQ перевищив 8, 5 млрд. акцій, які було оцінено в 306 млрд. дол. Окрім цього, на позабіржовому ринку США та на Європейському ринку було продано 2 млрд. акцій, оцінених в 30 млрд. дол. За станом на грудень 1999 року діяло 2089 програм випуску депозитарних розписок емітентів з більше ніж 75 країн світу. Причому, як видно з рисунку, пік зростання кількості депозитарних розписок прийшовся саме на 90-ті роки, що пояснюється активним залученням до випуску депозитарних розписок емітентів з країн з економікою, що трансформується: Латинської Америки, Центральної та Східної Європи і Близького Сходу. Продаж на міжнародних фондових ринках акцій державних підприємств шляхом реалізації програм випуску депозитарних розписок дозволяє встановити реальну ціну акцій приватизованих підприємств, і це призвело до того, що найбільша кількість програм депозитарних розписок в 1997-2003 роках була започаткована країнами Центральної та Східної Європи, зокрема Угорщиною, Росією та Україною. Якщо ж розглядати загальну кількість програм депозитарних розписок, що діють на сьогоднішній час, то лідируюче положення серед країн, на акції емітентів яких випущено депозитарні розписки, займають Великобританія, Індія, Мексика, Бразилія та Росія. Але важливо відмітити, що концентрація кількості депозитарних розписок серед країн – лідерів низька, що обумовлено глобалізацією фінансового ринку в цілому.
|
